Коли я зустрічався з дівчиною та розумів, що вона мені вже більше не цікава, я намагався зробити так, щоб вона сама мене покинула. Так я мав кращий вигляд та ніхто не міг мене звинуватити у тому, що я покинув бідолашну дівчину. У мене було декілька заготовлених прийомів для цього випадку. Спочатку я припиняв телефонувати буцімто я сильно зайнятий, потім починав її критикувати. Якщо вже навіть це не діяло, то починав відкрито цікавитися її подругою та робити їй компліменти. Мало хто витримував усе це та дівчина покидала мене. Я тоді удавав, що сумую, а потім насолоджувався свободою.
З дружиною трохи гірше. Тут так просто не відвертишся.
Ми з Мариною прожили п’ять років та я зрозумів, що помилився у своєму виборі. У нас є п’ятирічна донька. Мені не хотілося бути негідником, який покинув дружину з дитиною. Тож я вирішив зробити так, щоб ініціатором розлучення була саме Марина.
Я почав діяти по давно вже звичній схемі. Спочатку я перестав приділяти їй час, затримувався на роботі, вихідні проводив лише з друзями. На спілкуванні з донькою це не позначилось. Марина спочатку робила мені зауваження, але потім змирилася з таким станом справ. Я зрозумів, що потрібно переходити до критики. Я так старався все критикувати, що мені самому від себе ставало гидко. А Марина була непробивна. “Щось не подобається – зроби сам”, – говорила вона мені. Її зовсім не зачіпала моя критика. Мені б її самовпевненість.
Потім я став розхвалювати її подругу. І волосся у неї гарніше, і одягається вона більш стильно, і господиня чудова.
– Так це ж тому, що чоловік у неї хороший, – відповіла мені Марина, – дає їй щомісяця декілька тисяч гривень на відвідини салону краси, на шопінг та вони разом ходять за харчами, от у неї і є натхнення готувати.
До такого повороту подій я готовий не був. Та став думати що ж робити далі. Мені конче потрібний був привід для розлучення. Тоді я вигадав звинуватити Марину у зраді.
За час нашого спільного життя мав би бути хоч один привід для ревнощів. А мені потрібно було лише зачепитися, щоб роздути дрібницю до вселенських масштабів.
Я заліз до Марини в ноутбук та почав шукати докази її зради. Так, рецепти, фото доньки, звіти по роботі. Нічого цікавого. Тоді я зайшов в соцмережі та почав дивитися на листування. Там були одні листівки. Нудно. Нічого не знайшовши я сильно засмутився. Ну ось хоч би якесь фото в комп’ютері або в соціальних мережах було б незнайомого чоловіка, але ні. Доведеться мені далі жити з Мариною поки я нічого не придумаю.
