Я одружений чоловік, щасливий батько двох прекрасних діток. Сину буде шість, він зараз у нас готується до школи. Донечка відвідує дитячий садок. Татова принцеса. Юля, моя дружина, красуня та розумниця. Заробляю я багато, тому ми вирішили, що кохана після декрету на роботу не повертатиметься. Нехай дбає про сімейний затишок та виховує дітей.
Ми поки живемо на орендованій квартирі. З кожної своєї зарплати я відкладаю кошти на покупу власної квартири. На роботі мене поважають та шанують. З директором фірми у нас прекрасні стосунки, він завжди може розраховувати на мене та мою допомогу. Здавалося б, я маю ідеальне життя, але чорне та біле завжди переплітаються. От і в мене почалася смуга невезіння.
Почалося все з того, що на нараді стало зле нашому директору. Його забрала швидка допомога. Пізніше зателефонували з лікарні, пояснили що в начальника стався інсульт. Працювати він більше не зможе. На деякий час я взяв на себе керівництво компанією, поки одного дня не вийшла дочка Едуарда Семеновича, Ліза. Вона жила в іншому місті, але коли довідалася про те, що сталося з татом, повернулася в рідні краї.
«Ми всі вимушено повинні об’єднати свої сили та зусилля заради спільної мати – процвітання та успіху цієї фірми. Ви всі прекрасно знаєте, що мій батько вклав у цю справу все своє життя, томи просто не маємо права його підвести. Віднині я стану керівником компанії, тому всі справи та питання узгоджувати через мене». Я допомагав Єлизаветі Едуардівні увійти в курс справи. Роботи було багато, тому частенько доводилося працювати понаднормово. Дружина сердилася, я рідко коли мав змогу провести час з родиною.
Мені самому не подобалося те, що я постійно на роботі, але треба ж було вислужитися перед новим начальством. Єлизаветі Едуардівні моя компанія прийшла до вподоби настільки, що ця жінка могла викликати мене на роботу навіть у вихідний день. Юля кипіла від злості, коли доводилося скасовувати наші плани. Зате, коли мені прийшла зарплатня, а до неї ще й премія у розмірі місячного окладу – дружина аж розквітла та настільки, що була готова надалі закривати очі на мої понаднормові години, якщо вони так щедро винагороджуються.
Мені звісно було приємно, що моя праця цінується, але я відчував, що щось тут не так. Наступного дня пішов до начальниці запитати чи не сталося якоїсь помилки. Вона піднялася за свого столу й пересіла на диван, указавши жестом, щоб я приєднався. Коли я сів поруч, то Ліза поклала свою руку на моє коліно, подивилася на мене з викликом й сказала:
-Я готова платити за гарну роботу, а чи готові ви, Романе Тарасовичу, працювати й надалі понаднормово?
Мені не 16 років, щоб червоніти та губитися, я прекрасно зрозумів, що має на увазі ця жінка. Проте обманювати та зраджувати свою дружину не збирався. У мене щасливий шлюб і я не збирався його руйнувати.
-Вибачте, Єлизавето Едуардівно, але понаднормово я працюю лише коло своєї дружини.
-Я вас зрозуміла! – різко відказала начальниця й повернулася за свій робочий стіл. До кінця дня мене звільнили. Дружині я сказав, що потрапив під скорочення, тому й грошей дали більше. Звісно, вона засмутилася, а я прийнявся шукати нову роботу. Вакансій вистачало, але зарплатню обіцяли мізерну. Я стільки років працював сумлінно та відповідально не для того, щоб знову починати з самих низів.
Юля постійно докоряла, що я сиджу без роботи. Вона капала мені на мізки щодня та щохвилини. Довелося тягнути гроші з тих, що я відкладав на квартиру. Врешті, коли я повернувся додому після співбесіди, щоб повідомити Юлі гарні новини, дружини та дітей вдома не було. Шафи пустували, а валізи зникли. На столі лежала записка: «Мені не потрібен чоловік, що не може подбати про сім’ю. На щастя, про нас є кому потурбуватися». Дружина не просто пішла від мене, а переїхала до іншого чоловіка. Виходить, вони уже мали стосунки поки ми були одружені.
Ось так, дорогі жінки, закінчилася моя історія. Не тільки чоловіки бувають покидьками, що зраджують своїх дружин, інколи трапляється навпаки.
