Мені незрозуміла позиція деяких людей, які все роблять лише для того, щоб заслужити схвалення суспільства. Я не можу уявити як це жити постійно озираючись та думати: “А що люди скажуть?”.
У мене було непросте життя.
Я майже не пам’ятаю своїх батьків, їх не стало дуже рано. Скільки себе пам’ятаю, увесь час я жила з бабусею. З іншими родичами я не була знайома.
Коли я закінчила університет, бабуся відійшла в кращий світ.
Я серйозно зайнялася кар’єрою. Мені було важливо твердо стояти на ногах.
Коли мені виповнилося 30 років, знайомі почали запитувати мене чому я ще й досі незаміжня. На той момент я відшукала своїх родичів та тримала з ними зв’язок.
Так ось усі вони теж почали лізти в моє особисте життя з питаннями.
Їх цікавило чи зустрічаюся я з кимось, чи планую мати дітей. Спочатку я не хотіла псувати стосунки тому й відповідала ввічливо, але з часом такі питання частішали та я відповідала грубо. Лише це діяло та я взяла таку поведінку за основу.
Скільки можна чіплятися до жінок зі своїми переконаннями?
Вийди заміж…
Народи дітей…
І моє улюблене: “Ти що, хочеш жити у своє задоволення?”
Так, хочу. Та й ви теж хочете, от тільки не можете через страх думки інших людей.
Чому якщо у жінки немає ні чоловіка, ні дітей її вважають нещасною?
Називають старою дівою. Егоїсткою.
Мені не потрібне заміжжя для того, щоб всі думали, що зі мною все нормально та я не бракована. Мені не потрібно народжувати дитину “для себе”. Для себе я роблю манікюр, купую новий одяг та ходжу до косметолога.
Ці всі думки застарілі та не містять в собі ані краплі правди.
Я зараз щаслива попри те, що у мене немає ні чоловіка, ні дітей. У мене є улюблена робота та можливість їздити туди, куди мене хочеться. Я не повинна нікому звітувати про те куди я йду і що роблю.
Я заробляю гроші сама та ні в кого їх не прошу на свої бажання.
Мені не потрібно готувати їжу, враховуючи чиїсь смакові вподобання.
Я відвідую різні цікаві заходи, зустрічаюся з друзями, займаюсь спортом та своїм хобі.
Вивчаю мови та займаються на кулінарних курсах. Чи могла б я вести таке життя, бувши заміжньою з дітьми? Певно що ні. А якби могла, то це далося б мені важко.
Родичі в один голос кричать, щоб я схаменулася та подумала про одиноку старість, мовляв, нікому буде й склянку воли мені подати.
Але у мене інша думка. Скільки я знаю людей, які все життя поклали на вівтар сім’ї та материнства, а в результаті не отримали того, на що сподівалися. Хтозна що чекає нас в майбутньому.
Служіння чоловіку та дітям не для мене.
Та якщо я навіть зустріну чоловіка, з яким мені захочеться йти поруч рука в руку, то це точно не буде той, хто примусить мене позбутися своїх інтересів на благо нашої сім’ї.