Ми з сестрою Анною двійнятка. З дитинства звикли до того, що все у нас спільне та однакове. Речі, прикраси, косметику – все ділили порівну. Ситуація змінилася після того, як Аня стала зустрічатися з Мирославом. Ми з сестрою віддалилися, контакт між нами зник. З близьких подружок ми перетворилися на знайомих.
Після смерті дідуся нам у спадок дісталася трикімнатна квартира. Оскільки Аня збиралася вийти заміж, то батьки вирішили обміняти це помешкання на двокімнатне, а решту від обміну віддати мені. Я не була проти, бо розуміла, що молодятам потрібен власний куточок.
Виручених від продажу грошей мені вистачило на те, щоб купити квартиру на виплату. Я вклала у своє житло усі заощаджені кошти. Влаштувалася на додаткову роботу, щоб швидше виплатити кредит. Аня в цей час відправилася в медовий місяць та насолоджувалася життям. Я щиро раділа за сестру та сподівалася, що Мирослав саме той єдиний.
Через три роки я повністю розрахувалася за іпотеку та почала капітальний ремонт. У Ані в родині почалися негаразди. Якось вона зателефонувала мені пізно вночі та попросила позичити чималеньку суму. Коли ж я поцікавилася, що сталося, сестра розплакалася та розповіла мені правду. Мирослав почав грати в азартні ігри, він винен велику суму грошей. Якщо вони не повернуть їх за три тижні, то доведеться продавати квартиру. Я допомогти нічим не могла, бо всі свої заощадження вклала у квартиру.
Проблеми з боргами вони вирішили, але квартиру довелося продати. Після всієї цієї ситуації Аня розлучилася та знову повернулася жити до батьків.
Наближався наш день народження, батьки запропонували відсвяткувати в них лише нашою сім’єю. Я була не проти. Коли ми сиділи за столом Ані спала на думку геніальна ідея, а чому б мені не прийняти її до себе. У мене двокімнатна квартира, я живу сама, а їй з батьками жити якось незручно. Батьки стали підтримувати сестру. А потім озвучили “геніальну” ідею, від якої я мало не поперхнулася. Мені аж погано стало від обурення. «Доню, а чому б тобі не обміняти свою двокімнатну квартиру на дві однокімнатні, але за містом».
Не можу словами передати ті емоції, що я тоді переживала. Шок, роздратування, гнів та паніка. Чому вони не враховують той факт, що я практично сама заробила собі на житло. Я вклала у квартиру не тільки спадок, але й усі свої заощадження. При цьому ні в кого не просила, ні допомоги, ні фінансів. Я попереджала сестру, що Мирослав не той хлопець з яким варто пов’язувати своє життя.
Зараз я на роздоріжжі. З батьками та сестрою ми не говорили з дня нашого народження. Вони жодного разу не зателефонували мені та не поцікавилися, як я живу. Коли ж я сама їм зателефонувала, то мова знову пішла про продаж моєї квартири. Мені шкода, що у сестри не склалося з чоловіком, але чому я теж маю жертвувати частиною свого життя, продавати власну квартиру заради неї?
