Разом з сестрою близнючкою ми рано залишилися сиротами. Ще з дитинства нас виховувала мамина сестра та її чоловік. Коли нам виповнилося 18 і я ще навчаючись почав працювати, то разом вирішили продати залишену нам у спадок трикімнатну квартиру в центрі міста та купити 2 двокімнатні десь у менш дорогому районні.
Покупець знайшовся швидко. Як і домовлялися ми поділили отримані гроші порівну і далі кожен сам вирішував яке житло йому купувати. Я домовився з ріелторами та вже за місяць мав власне помешкання з двома кімнатами. Потроху почав робити новий ремонт.
Сестра ж отримавши гроші почала жити у розкоші. Новий телефон, одяг, косметика дорогих брендів. Поїхала з подругами на відпочинок. Тож коли прийшов час купувати, то вистачило лише на однокімнатну та ще й без ремонту. Ми з тіткою намагалися спочатку вплинути на неї, але зустріли такий опор та образу на нас що скоро полишили цю справу.
Пройшов рік. Я закінчив ремонт, отримав підвищення на роботі. Сестра знайшла хлопця і вже була на шостому місяці вагітності. Одружуватися вони так і не збиралися. На мій день народження вони разом прийшли мене привітати та майже з порогу почали розмову про квартиру.
Без жодного сорому вони запропонували помінятися квартирами, тому що незабаром народиться дитина і їм буде тісно у свої одній кімнаті. Я ледь не зірвався. Це я так тяжко працював та не міг собі дозволити десь відпочити, щоб тепер слухати такі пропозиції від рідної сестри. Ледве стримавшись я почав переводити цю тему на жарт та відмовився. Такої істерики я ще не бачив ніколи. Можливо виною тому гормони, але крики: «Ось такий з тебе брат, що шкодуєш для сестри» і тому подібне запали мені в душу. Сестра не розмовляє зі мною вже більше ніж рік.
Правду казала моя тітка. Такі схожі зовні, але такі різні за характером.
