Я хочу сьогодні не розповісти вам історію, а зробити сповідь. Сповідь грішної жінки, що ніколи не чула слів кохання, проте впритул не бачила того щастя, яке вже мала.
Ми з моїм чоловіком Давидом на той момент вже двадцять чотири роки були в шлюбі. За всі ці роки я не чула від нього слів кохання, ніжності, зацікавленості в усіх цих проявах любові, які я завжди вважала обов’язковими для пар.
Хіба що, коли ми ще лише зустрічались. Знаєте, цей стан в цукерково-букетному періоді. Хочеться про своє кохання говорити вічно. Хочеться про свої почуття закричати на весь світ. Та от тільки після весілля все почало сходити на спад. Він став мовчати.
Приходив з роботи — мовчав. Йшов відпочивати мовчки. Коли ж я намагалась з ним поговорити та запитати про день — отримувала лише суху відповідь “Все добре”, або “Нормально”. Навіть тоді, коли було геть не добре і навіть не нормально. Давид не хотів мене тривожити.
Це вже згодом я зрозуміла, що мала все, чого тільки бажала. Коханий завжди давав мені все, чого б я не захотіла. Він турбувався про моє самопочуття, дарував подарунки, возив на курорти, купував дорогий та модний одяг, взуття, хорошу косметику. Я ні в чому ніколи не відчувала потреби. Окрім однієї речі — слів кохання. Та навіть не так. Звичайного спілкування закоханої або ж сімейної пари. Спілкування людей,м’які дуже сильно одне одного люблять. Та цього не було.
Одного разу, коли я в сумному настрої пішла посидіти в кафе, щоб побути наодинці зі своїм думками, до мене підсів молодик. Хлопцю років двадцять-дввдцять три. В діти мені годиться. Але, на мій, подив, він став залицятись до мене, робив компліменти, фліртував.
Мені сорок вісім, йому двадцять чотири. Який флірт? Але тоді мені дуже було приємно почути ті заповітні слова, компліменти, побачити, що зі мною заграють. Я ж вже думала на собі класти хрест.
Так. Я зрадила Давиду. Але лише тоді я відчувала себе справжньою жінкою. Красивою, бажаною, сekсуaльн0ю, привабливою. З Давидом наш “подружній обов’язок” виконувався, як на замовчуванні двічі на тиждень. Без якоїсь пристрасті. Просто, як дія, яка має бути. З Романом ж я згадала, що це таке — бажати когось. Я стала відвертіше вдягатись, носити короткі сукні, красиво фарбуватись, чепуритись.
Та одного разу Роман просто зник. Я не могла ні додзвонитись до нього, ні дописатись. А потім побачила в соціальних мережах, що він закрутив роман з іншою жінкою. Вона також була мого віку.
Роман розбив мені серце. Це було дуже боляче. Дуже боляче розуміти, що зі мною погрались та викинули. А ще більш боляче стало від того, що я зрадила чоловіку, який дбав про мене та ніколи не покидав у біді. Який турбувався про мене, коли я хворіла, який був поряд, коли я народжувала наших дітей та не покидав саму з немовлятами.
Я тоді ні разу не розповідала Давиду про цей свій роман. Але знала, що він про все знає. Тому вирішила поговорити і пояснити, чому так сталось. Я не хотіла б виправдовуватись, а сказала прямо, як думала.
Зараз ми вирішуємо, що з цим робити. Але Давид явно не має наміру розлучатись. Навпаки. Запропонував піти до сімейного психолога. Мовляв, можливо нам вдасться зрозуміти проблему. Але я все одно не можу собі цього пробачити. І ніколи не пробачу. Не розумію, як Давид мені це пробачив…
