Якось я затримався на роботі і був доволі пізній час, маршруток їздило менше, тож чекати довелося довго. І ось поруч зі мною стояв зовсім молодий хлопчина. Коли він почав говорити по телефону, я ненавмисне послухав його розмову. І аж рот відкрив від почутого:
– Так-так, кохана. Я візьму тобі все, що захочеш. Ага, заїду по той смачний тортик. І по еклери заїду, але давай куплю в магазині біля нашого дому, бо вже в той дальній не встигну. Аааааа, то ти саме ті хочеш? Окей, постараюсь встигнути.
Мені стало не по собі від цих слів. Такий молодий, а вже стелиться під жінками як «підкаблучник».
Нарешті приїхав автобус і ми разом зайшли, зайняли вільні місця. Тоді я не витримав і запитав у юнака:
– А ти не думаєш, що рано чи пізно пожалієш про таку слабохарактерність?
Та той мені нічого не відповів. І лише через декілька хвилин мовчанки я зрозумів, що не потрібно було його зачіпати. В той момент згадалась своя молодість. Яким чудовим було моє життя, коли тільки починалися стосунки із коханою. Це зараз все притихло. Після появи на світ дітей кохання ніби розчинилося. Інколи я ловив себе на думці, що не хочу приходити після роботи додому. Адже там мене зустрічала дружина, втомлена і заклопотана. Часто навіть не помічала мій прихід.
Саме через це я більше часу проводив з друзями, десь відпочивав окремо від сім’ї, випивав частіше і частіше. І лише зараз я задумався, що так не може більше тривати. Потрібно якось виправляти ситуацію.
А коли я зайшов додому, то там було незвично тихо. Я обходив усі кімнати і ні в одній із них не знайшов нікого. Лише у вітальні на столі лежала записка:
«Тату, маму забрали в лікарню, ми поїхали з нею. Вечерю я тобі залишила, але поки ти приїхав, то все точно стало холодним. Надіюся, зможеш хоча б розігріти усе готове собі»
Після прочитаного з моїх очей ніби злетіли рожеві окуляри. Ще пів години тому я думав про друзів і гуляння, в той час як мої малолітні діти готували мені вечерю і везли рідну матір до лікарні. Якнайшвидше я вибіг з квартири і попрямував у лікарню.
Стан був некритичним. Та мені все одно було не по собі від всього, що сталося. Я сам у всьому винен. І наслідки моєї байдужості могли бути куди серйознішими.
Вдома я пильно доглядав за Ніною. Навіть взяв на себе всі домашні справи. Та й ніколи не думав, що зможу так смачно готувати.
І саме тоді я відчув, що ми одна велика міцна сім’я.
Хлопця з маршрутки я більше не зустрічав, але щиро вдячний йому за те, що допоміг багато переосмислити. І якщо мені вдасться ще побачити його, то обов’язково вибачусь і за все подякую.
