Живу я в селі з сином та чоловіком. Як завжди в сільській місцевості роботи вистачає. У нас ціле господарство: троє поросят, корова, кури, гуси, кролі та качки. В додаток до всього цього я ще й ходжу на роботу та займаюся з сином, бо йому вже шість рочків та скоро йти до школи.
А через паркан живе наша старенька сусідка. Донька її проживає за кордоном, тому приїжджає до матері дуже рідко. І ось нещодавно бабі Маші стало зле. У неї заболіло серце. А донька одразу не змогла приїхати до мами та допомагати їй.
Тому мені стало шкода мою стареньку сусідку, і я почала їй допомагати, хоча і важко було, бо вдома також справ достатньо. Вона постійно просила мене сходити до магазину або в аптеку за ліками. Також я сама від себе готувала їй поїсти, бо шкода було самотню бабусю. Бігала я так між двома будинками десь неділі дві. Ми вже й поріднилися з бабусею. Та і я звикла до такого ритму.
Аж тут несподівано приїхала до неї донька десь на тиждень погостювати. І бабуся Марія про мене забула зовсім, сина мого не пускала до неї додому погратися, а навпаки виганяла з двору. І тут я зрозуміла, що вона за людина. Мені стало дуже прикро за свого сина. Те, що зі мною так вчинила мені все одно. А за сина свого я дуже образилась на неї.
І як тільки її донька поїхала знову до себе додому. Баба Маша одразу ж прибігла до мене з проханням сходити в аптеку. Та я їй сказала, що необхідно було свою доньку просити. Нехай вона б бігала, бо я до неї в прислуги не записувалася. І з того часу вона зі мною навіть не вітається.
Та чесно, мені все одно, бо потрібно бути вдячним за те, що для вас роблять. А баба Маша мало того, що не подякувала, так ще й мого сина з двору вигнала. А цього я точно не пробачу, навіть попри її вік.
