Моя мама з татом все життя мешкали у селі. Я перебрався до міста коли вступив до університету. Після отримання диплому повертатися до села не було жодного сенсу. Я швидко знайшов роботу, винаймав житло, планував завести жінку та будувати родину. Так все й сталося. Мені було тридцять коли я одружився й тридцять один коли став батьком. Зараз моїй донечці вже п’ять років.
Рік тому не стало мого батька. Він захворів на запалення легень. Пізно звернувся до лікарів, через свою впевненість у здоров’ї та народній медицині. Ми довго намагалися його врятувати та нічого не допомогло. Мама залишилася сама у селі біля великого господарства. Я одразу запропонував їй переїхати до нас у місто, але вона категорично відмовилася. «А що скажуть сусіди у селі та не, що хата пустує, що город не засаджений, що худоби немає. Де ж таких господарів бачили, які покидають свій будинок» – був її головний аргумент.
Та я знав, що їй буде важко, тому вирішив знайти когось з місцевих, хто б допомагав їй час від часу за гроші. Та коли її сусідка прийшла допомагати їй, то моя мама влаштувала скандал. «Мені такі хазяйки у господарстві не потрібні. Що б я її тут більше не бачила» – кричала вона мені у слухавку. «Я її наступного разу поганою мітлою буду гнати з подвір’я!». Навіть не знаю, що робити далі. Не хочу дивитися, як моя мама гробить своє здоров’я через те, «що скажуть сусіди». Звісно ж, що переїхати до неї я також не можу. Хто ж покине все у місті та переїде до міста. Дружина навіть пропонувала забрати її силою. Та я знаю свою маму, вона таке влаштує, що всі будуть не раді.
Поки що вирішив частіше до неї навідуватися. Якось по трохи розпродувати її господарство. Щось змінювати. Може так, маленькими кроками, вдасться її вмовити й переселити до своєї квартири. Підмовити дочку запросити бабусю до нас на кілька днів на свята. Правду кажуть, що зі старими, як з малими. Потрібно вигадувати різні байки, щоб добитися свого.
