Я чула вислів про те, що у лікарів немає вихідних, але ніколи не переконувалася в цьому на власному досвіді.
Ми з друзями вирішили сходити на пікнік. Наближалися вихідні, на дворі була прекрасна погода, закінчувалися останні літні дні. Нам захотілося отримати хоч якісь позитивні спогади про літо, тому й домовилися поїхати до річки.
Поки хлопці смажили шашлик, ми з дівчатами накривали на стіл. Розмовляли про своє дівчаче. Неподалік нас рибалили двоє чоловіків. Вони гарячкувато про щось сперечалися. Цікавість взяла гору, ми прислухалися і зрозуміли, що це лікарі. Навіть у вихідний не можуть не говорити про роботу.
Наша увага переключилася на божественний аромат готового м’яса. Андрій попросив тацю і я пішла до багаття. По дорозі зі мною трапилася неприємність – вкусила оса. Все було б добре, якби не моя алергія.
Мені в раз стало погано. Не вистачало повітря, я задихалася. Моє тіло розпухло в секунду. Дівчата злякалися й почали кричати. Тут на допомогу прийшли ті самі рибалки-лікарі. Один із них побіг до автомобіля, поки інший діставав жало. Через секунду мені зробили укол й дихання відновилося. Якби не вони, навіть страшно подумати, чим би закінчилася ця історія. Решту дня ми провели разом, не втомлюючись дякувати їм за мій порятунок.
