Колись мій син не міг без мене й кроку ступити, а зараз він вже такий самостійний. Олег моя єдина дитина. Після того, як не стало чоловіка, я більше не наважилася вийти заміж. Все боялася, що мій новий чоловік та Олег не потоваришують та мені доведеться обирати між чоловіком та дитиною Тому все своє життя я присвятила сину. А коли настав час вилітати йому з сімейного гніздечка, з легкістю його відпустила.
Я раділа, що змогла виховати гідну людину. Ми з Олегом часто спілкувалися через телефон, він розповідав мені про свої успіхи, я розповідала про те як мої справи.
Дотепер він завжди вітав мене з Днем народження, приїжджав та привозив подарунки, але на останній мій День народження син не приїхав та не привітав мене з ним.
В той день у мене був ювілей, 50 років. Зібралися рідні та друзі, всі мене вітали, бажали прожити ще стільки само років, були радісні та щасливі. Але мені в той день було зовсім невесело, адже мій син зовсім забув про мій День народження. Мені хотілося, щоб цей день закінчився якомога швидше та всі розійшлися, а я змогла побути наодинці зі своїми думками та поплакати.
Раптом до мене підійшов мій брат та запитав чому я сумую, а потім Ярослав сам дав відповідь на своє питання:
– Ти засмучена, бо Олег тебе не привітав та не приїхав?
– У нього, напевне, справи, він на важливій роботі працює та й у нього тепер з’явилася наречена. Йому зараз не до мене, – сумно відповіла я.
– Але це ж не привід забувати про День народження найріднішої у світі людини. Тим більше про таку круглу дату. Хочеш, я з ним поговорю? – запропонував брат.
– Не потрібно, – відповіла я та пішла до гостей.
Я зібрала усі свої сили, щоб мати щасливий вигляд. Якщо в такий день в моєму домі повно гостей, то значить, що я не така вже й самотня.
Нарешті свято підбігло кінця, я провела останнього гостя та розридалася над святковим тортом наче дитина. Я розуміла, що в Олега могли бути причини того, що він забув про цей день, але мені було сумно та я хотіла виплакатись. Коли я заспокоїлась, то зрозуміла, що моє життя продовжується.
Вирішила, що сьогодні прибирати зі столу не буду, лише сховала страви до холодильника. Лягла спати.
Наступного дня у мене був вихідний та я після пробудження стала планувати що сьогодні робитиму. Раптом у двері подзвонили. Потім ще раз. Я пішла відчиняти. На порозі стояв Олег з величезним букетом квітів, побачивши мене, він почав плакати як в дитинстві та став просити у мене пробачення за те, що забув про мій День народження.
Як же я могла ображатися на свою дитину? Ми зайшли в дім, я поставила чайник та ми стали ласувати тортом.
– Немає виправдання моєму вчинку, ще раз прошу пробачення, мамо, – сказав Олег, – я поставлю багато нагадувань та наступного року буду першим, хто тебе привітає, обіцяю. Я так поспішав до тебе, що не купив тобі подарунок. Так що подарунок за мною.
– Найкращий подарунок для мене – це те, що ти приїхав, – сказала я та міцно обійняла свого сина.
Син допоміг мені прибрати та потім сказав, щоб я гарно одягнулася, бо він везе мене в кафе. Ми чудово провели цей день та наступного року Олег дійсно привітав мене першим та на святкування приїхав зі своєю нареченою.
