Я раніше дуже полюбляла дивитися серіали з цікавим сюжетом, особливо мені подобалося, коли по сценарію в житті головних героїв розгорталися такі події, від яких холоне кров. Типу як дітей переплутали в пологовому будинку, чи розлучили близнюків. А індійські серіали взагалі мої улюблені.
Проте я навіть уявити не могла, що подібна подія відбудеться зі мною.
Після народження сина нас поселили в палату з жінкою, у якої теж народився синочок. Ми з Марією народили в один і той же день. Ми швидко потоваришували та жартували про те, що було б цікаво, якби наші сини стали друзями. Тоді вони відзначали б День народження разом та їх дружба була б найдовшою з усіх можливих.
Та, хоча усі немовлята між собою дуже схожі, я бачила, що мій син не такий, як син Марії. У того малюка обличчя більш продовгасте, а обличчя мого Романа кругле. Він народився з маленьким кирпатим носиком як у мене та моєї мами.
Немовлят час від часу забирали, щоб зробити їм щеплення чи взяти аналізи. Одного разу наших малюків забрали одночасно. А коли принесли, то я зрозуміла, що мені віддали не мого сина.
Я відразу почала панікувати та здійняла ґвалт. Медсестра дуже розлютилася, мовляв, я забираю її дорогоцінний час своїми зауваженнями.
Я поглянула на обличчя тієї дитини, малюк прокинувся, побачив, що він в руках чужої жінки та почав голосно плакати. Марія теж не впізнала в дитині, яку їй принесли, свого малюка. Ми помінялися дітьми та я ще довго не могла відійти від тієї ситуації.
Кожного разу, коли дітей забирали медсестри я нервово очікувала повторення тієї ж ситуації. На щастя, таких помилок більше не було, бо я попросила чоловіка принести мені чорний маркер. Ним я позначила увесь одяг та пелюшки Романа. Це мене заспокоїло.
Невдовзі ми з Марією збиралися покинути стіни пологового будинку, знизу нас уже чекали рідні. Я виписувалася раніше, а Марія відразу після мене. Наслухавшись історій про те, що перед самою випискою іноді можуть переплутати дітей я знову була уся на голках. Коли принесли закутаного Романа, я почала оглядати його ретельно з усіх боків. Медсестра знову нервово тупала ногою, очікуючи, коли я закінчу огляд. Лише остаточно переконавшись, що мені принесли саме мого сина, я вийшла до рідних.
Ми з Марією перед тим домовились, що будемо іноді бачитися. Побажали одна одній удачі та попрощалися.
Зараз, коли я згадую цю історію, на моїх устах посмішка, а тоді мені було зовсім не до сміху.
Як і домовлялися, ми з Марією іноді зустрічалися та гуляли з дітьми. Коли приходив час прощатися, Марія жартома казала, щоб я перевірила чи свого сина я везу додому.
Проживали ми в різних районах, тож наші сини ходили до різних садочків та школи, однак коли настав час вступати до університету, вони стали одногрупниками. Їх дружба, як ми й передбачали була з самого пологового будинку та вони цим дуже пишаються.
Зараз Роман уже сам став батьком та попросив сина Марії хрестити його дитину.
Я рада, що все так чудово склалося та навіть боюсь уявити що було б, якби я тоді не помітила підміни.
