Все своє дитинство та юнацтво я провів в селі. В нас з батьками великий будинок, господарка, город та сад. Все як має бути. От тільки я завжди хотів втекти з того села. Мені, звісно, подобалось життя в такому тихому місці. Але кількість роботи, яка була завжди — геть не влаштовувала.
Знаєте, діти хочуть розважатись, гратись та навчати десь, а не дбати про худобу та й на городі цілими днями пропадати. Тому, як тільки я вступив до університету та переїхав до іншого міста, чітко собі сказав: “Ти не повернешся в село. Лише навідуватимеш батьків.”
Коли я закінчив університет, то почав будувати своє життя: робота, кохання, кіт, сім’я і дитина. Все це я зміг отримати. В тридцять років я одружився, перед цим побудувавши хорошу кар’єру та купивши квартиру. В тридцять два став татом. Зараз моїй донечці шість рочків. Першокласниця.
Але сталось в нашій сім’ї горе. Мого батька не стало. Підчепив собі всім відомий в _ірус, але не став звертатись в лікарню. Довела його ця віра в народну медицину. Справжніх лікарів не визнавав. Як взагалі всі ці роки жив — не знаю.
Мама залишилась сама на господарстві. А воно чимале. Тому я вирішив забрати її якось до себе в місто. Квартира в нас велика, чотири кімнати є. То ж всім місця вистачить. Але мама не збиралась навіть слухати.
Її аргументом було те, що люди будуть погане про неї говорити, якщо господарку і город з будинком залишить. Мовляв, що то за господиня така, що залишила все заростати, дім пустувати, а худобу і птицю розпродала?
Тоді, я вирішив, що добре було б найняти їй помічницю якусь. Бажаюча в селі була, тому домовився з нею і за конкретну суму за кожен день допомоги вона стала приходити до моєї мами.
От тільки на другий день її візиту, мені зателефонувала мама і розлючено кричала:
– Щоб я цю “помічницю” більше не бачила! В мене тепер ще більше роботи! Треба все переробляти з такими робочими! Якщо ще раз прийде — буду вилами виганяти!
Я перепросив у тієї жінки, хоча, як виявилось, вона справді працювала геть кепсько. Більше вона не приходила, але і я тепер не знаю, що робити, щоб мамі життя полегшити. Не хочу, щоб вона змарнувала своє здоров’я, через це дурна хвилювання “А що ж люди скажуть?”. Люди можуть багато всякого говорити, але не треба за це перейматись дуже.
Як це пояснити мамі? Може на якісь хитрощі піти? Не знаю. Може порадите щось?
