Уявляєш, мамо, Маринка говорила, що мама cлiдкyє за нею. Перевіряє її телефон, щоб ніяких хлопців. А у Маринки тих хлопців вже було, на пальцях не перелічити. Говорила, що одного разу зл _яkалаcя, думала що вагітна, але нічого, прoнеcлось.

Моя донька Настя прибігла сьогодні зі школи, і весь час крутиться навколо мене. Такого раніше не було. Тому я запитую у неї, що трапилося? Донька сідає поруч зі мною, дивиться й усміхається.
– Мамо, ти у мене найкраща.
– Отакої, дякую звичайно, але чому сьогодні?
Ми сьогодні з подружками сиділи на лавочці в парку. Велика перерва, часу досить. Сиділи, говорили. Завели мову хто вечорами ходить гуляти. Уявляєш, мамо, окрім мене, нікого не відпускають. Маринка говорила, що мама слідкує за нею, щоб в дев’ять годин була вже вдома. Перевіряє її телефон, щоб ніяких хлопців. А у Маринки тих хлопців вже було, на пальцях не перелічити. Говорила, що одного разу злякалася, думала що вагітна, але нічого, пронеслось.

– Та що ти? Мама Маринки так і не знає нічого?
– Ні. А Леся говорила, що їй навіть до дев’яти не дозволяють гуляти. Так вона урок пропускає, щоб з одним чи іншим зустрітися. А Маша аборт робила, але мама її не знає. І гуляти ходить в такі місця, що нам з подругами навіть пройти мимо страшно.
– А чому сьогодні завели таку розмову?
– Не знаю, мабуть, часу в нас багато було, от і розмовляли. Тільки ти ж дивись не розповідай їхнім мамам. Я ж обіцяла, що ніхто не дізнається.
– Розумієш, доню, навіть у мої часи все було точнісінько так, як і у вас. Мені мама довіряла і відпускала, знала, що я її не підведу. Ми з подружками інколи до двох годин ночі сидимо на лавочці, розмовляємо про все на світі. Або страшилки розповідаємо. Потім додому страшно йти, то ми бігом бігли. А на ранок смішно, чому лякалися, нічого страшного. А були такі дівчата, біля яких мами поруч згодні півночі сидіти, щоб тільки донечка нікуди не встряла. Але не вберегли. То в десятому класі вагітна, то відразу після школи заміж, тому що потрібно.

Ми з Настею ще довго сиділи розмовляли. Взагалі це наш улюблений відпочинок, говорити, говорити. Я дійсно довіряю своїй донечці, і вона віддячує тим же. Ми можемо говорити про все, що придумаємо. Багато чого я її вчу, щоб потім легше сприймати всі подарунки долі. Коли спілкуюся з мамами її подружок, сама помічаю, які великі між нами розбіжності. Те, що в сімнадцять дівчина маленька, і її потрібно водити за руку, щоб не оступилася, і не розуміють, що донька давно доросла.

А якби глибше заглянули в душу своєї дитини, ужахнулися б наскільки вони не довіряють їй, своїй мамі. Тому і роблять помилки, щоб швидше пізнати життя. Вважають себе дорослими, і накази мами намагаються пропустити повз вуха. Накази, а не прохання чи подружня порада. Дорослі самі роблять помилки, а потім дивуються, чому дівчинка стала такою. Чому вийшла із під контролю, навіть не думаючи переглянути свою поведінку.

Мені здається, що ми всі беремо приклад зі своїх батьків, чи навпаки хочемо дітям дати те, що не додали нам наші батьки. Але інколи потрібно спілкуватися зі своїми дітьми й запитати, чи вони того хочуть?

Оцініть статтю
Дюшес
Уявляєш, мамо, Маринка говорила, що мама cлiдкyє за нею. Перевіряє її телефон, щоб ніяких хлопців. А у Маринки тих хлопців вже було, на пальцях не перелічити. Говорила, що одного разу зл _яkалаcя, думала що вагітна, але нічого, прoнеcлось.