Мені здавалося, що в молодості я була доволі розумною людиною, проте після того, як я вийшла на пенсію, зрозуміла, що мудрість приходить з часом. Чим старша людина, тим вона розумніша. Можливо, далося взнаки те що я тепер не працюю та маю більше часу на роздум.
Іноді хочеться повернутися в минуле та зробити все по-іншому, проте це неможливо та мені нічого не залишається, як ділитися своїм досвідом з молодшим поколінням.
На відміну від своїх ровесників, увесь свій вільний час я приділяю собі, а не дітям та внукам. Я вважаю, що я це заслужила. Скільки себе пам’ятаю, я постійно комусь була щось винна.
Спочатку я повинна була допомагати батькам, потім повинна була добре вчитися, потім вийти заміж, догоджати чоловіку, народити дітей, доглядати за ними та так далі та тому подібне.
Крім того, я повинна була працювати на роботі. Не знаю, як я це все встигла.
Зараз я уже на пенсії, знаходжусь на заслуженому відпочинку. Мого чоловіка давно вже немає в живих. Та я відчуваю себе дуже самотньою. Разом зі мною проживає мій син з сім’єю.
На мою думку вони вже не зважають. Складається враження, що саме вони вважають себе тут господарями. Син навіть не запитав мого дозволу, про те чи можна поселити в моїй квартирі онуку з дружиною.
Я вирішила зробити все по закону та подала заяву до суду. Мені зовсім за це не соромно. Я вважаю, що це моя квартира і саме я маю нею розпоряджатися. Тож саме я вирішую хто в ній жити, а хто ні.
На старості років я хочу жити у спокої. Звичайно ж ти на мене всі образилися.
Адвокат, який у мене був справжній професіонал своєї справи. Суд ми виграли. Внучка з чоловіком пішли винаймати житло. Щоб мені було спокійніше, я вирішила змінити замок на вхідних дверях.
Коли мене не стане, тоді вони можуть жити в цій квартирі. Але поки я жива, то насолоджуватимуся на повну. У мене залишилось небагато часу, тож я не втрачатиму ні хвилини даремно.
Мої знайомі та друзі мене не впізнають, кажуть що не змогли б так зробити через те, що я їм просто не вистачило б сміливості. Вони бавляться з правнуками попри те, що в них уже немає на здоров’я.
Я вважаю це неправильно і старість нам дана для того, щоб насолоджуватися життям. Достатньо уже думати про інших, я і так все життя їм догоджала. За це не отримала ніякої подяки, тепер моя черга брати від життя все, що я хочу.
