Мій чоловік продовжував жити зі мною наче нічого не сталося. Ми були разом дуже щасливі. Як раптом наче грім серед ясного неба Валентин сказав, що хоче зі мною розлучитися.
Моє сімейне життя було зруйноване вщент в одну мить. Здавалося, що все було ілюзією: наші тихі сімейні вечори, обійми та щирі розмови.
– Я вже давно хочу з тобою про це говорити, – сказав ніяково чоловік, – я більше не можу жити в брехні.
Мене хвилювало те, як тепер складеться моя доля, адже після розлучення я мала б покинути квартиру чоловіка.
Мої негаразди в сімейному суттєво вплинули на мою роботу, тож я була на межі звільнення.
Мама звинувачувала в усьому мене, мовляв, це я не зберегла кохання свого чоловіка та вона вважала, що я повинна боротися за своє сімейне щастя. А у мене не було сил, щоб щось змінити, я просто змирилася.
Лише дідусь, який завжди був моїм прикладом для наслідування, не бачив у цьому ніякої проблеми та підтримав мене у важку хвилину.
Тепер я могла погодитися на посаду, яку мені пропонували, але я відмовляла, бо Валентин не хотів мого підвищення кар’єрними сходами.
В моєму житті скоро мали відбутися доленосні зміни. На цей момент діти були вже дорослі, а я мала покинути наше колишнє сімейне гніздечко.
– Ти можеш переїхати в будинок свого дідуся, – сказав співчутливо Валентин таким тоном, наче він намагається мені допомогти.
Я відчула себе так, наче я жебрачка на вулиці, а він змилувався наді мною та хоче мені допомогти.
Відтоді як дідусь сильно захворів, він переїхав жити до батьків. Його будиночок в селі зараз находиться в аварійному стані. Крім того, в нього ще й досі не була підведена вода. А Валентин сказав, що віддасть мені нашу пральну машинку. От тільки навіщо вона мені там без води.
Коли я приїхала в той будинок, то мені стало ще гірше. Мало того, що чоловік мене покинув, так ще й в таких умовах мені доведеться жити.
Згодом приїхали сини та сказали, що тут жити неможливо.
– Та я й сама це розумію, але що ж робити? – відповіла я.
Старший син Микола нарубав мені дров, молодший Степан полагодив підлогу та сяк-так залатав стіни, щоб на перших порах мені було комфортно. Сини сказали, що далі будуть поступово допомагати мені приводити цей будинок до ладу.
На перших порах мені стало трішки легше, але, коли сини поїхали, в будинку обвалився дах. Мама не пропустила можливість обсипати мене черговими докорами та знову почала нагадувати мені про те яка я безталанна. Я поїхала ночувати до Миколи та невдовзі ми мали почали ремонтні роботи даху.
Валентин періодично телефонував, щоб запитати як у мене справи. Я старалася триматися. Він продовжував телефонувати, очевидно, хотів почути як мені без нього погано. Я вирішила, що не подарую йому такого щастя.
Але несподіванка, яка трапилася згодом, знову круто змінила моє життя. В місці, де знаходився мій будинок, влада вирішила прокласти дорогу державного значення, тож усіх моїх сусідів разом зі мною мали переселити. Та не куди-небудь, а в новобудову. Причому той будинок був за 5 хвилин ходьби від моєї нової роботи. До того часу я мала діставатися до роботи двома маршрутками.
Валентин припинив до мене телефонувати. Йому несила було чути що у мене все добре навіть попри те, що він мене покинув. Мої проблеми після нашого розлучення тішили його его.
Я вдячна усім, хто підтримав мене в такий непростий період мого життя та рада, що все склалося добре. Якби Валентин не розлучився зі мною, то я не отримала б чудову роботу та житло. Так що все, що не робиться, на краще.
