Мій батько був родом із Польщі. Він часто, з посмішкою на обличчі, згадував про своє життя там і свою рідню. Багато друзів та знайомих теж залишилися позаду. Хоч тато й мав родину та дім, тут на Україні, але все одно сумував за рідною землею.
Батьки познайомилися в університеті. Мама поїхала туди за програмою обміну студентами, зустріла тата та закохалася. Він запропонував їй стосунки. Довгий час вони листувалися та зідзвонювалися, поки батько не наважився на відповідальний крок й запропонував мамі одружитися.
Звичайно вона погодилася, але перед ними постало важливе питання: де вони будуватимуть своє майбутнє. Після декількох тижнів переговорів та суперечок вирішили все ж таки залишитися у Польщі.
Жили вони добре, будували спільний побут, навіть задумувалися про поповнення поки доля не внесла свої корективи. У моєї мами захворів батько й довелося повернутися на Україну. Тато відпускати маму саму не захотів, тому поїхав з нею. Через рік народилася я, їх донечка.
Батько не раз ділився зі мною своєю мрією: «От відкладу трішки грошей й поїду додому усіх провідати». Я дуже хотіла йому допомогти, але на той час була маленькою, щоб заробляти.
Довгих 20 років батько йшов до своєї мрії. Можна було б поїхати й раніше, але все була якась робота. Дім будували, ремонт робили, дітей на ноги підіймали, після мене у батьків народився хлопчик. Потім потрібно було нас вивчити, а там і весілля зіграти.
Тож тепер батько нарешті міг повернутися додому. Там його гарно зустріли, але дідусь з бабусею так й не дочекалися. Запізнився він на три роки. Похворіли старенькі, разом злягли, а там обоє і відправилися в інший світ.
Боляче та сумно було татові. Не на таке повернення він очікував. Шкодував, що не зробив цього раніше.
