Мій батько на старість років з’їхав з глузду. Як ще можна було назвати його прагнення знову одружитися?
Мій тато ось уже 10 років, як овдовів. Матері не стало раптово, ніхто не чекав на таку важку утрату. Найгірше було батьку, адже з мамою вони все життя прожили душа в душу. Перший час він ходив сам не свій. На нього важко було дивитися. Постійно сумував та плакав, як ніхто не бачив. Коли я намагалася з ним поговорити, він лише змахував рукою, мовляв, у нього все добре.
Минули роки й батько навчився жити зі своїм болем. Нещодавно йому виповнилося 68 років, хоча виглядав він молодше. На здоров’я не скаржився. У своєму віці папа спокійно міг попрацювати на городі чи порубати дрова. Я була спокійна за нього, тож ми з сім’єю переїхали жити у місто.
Звичайно ми навідувалися в гості. Приїжджали на сімейні свята, а влітку онуки завжди були біля дідуся. Вони ходили на рибалку, саджали квіти на клумбі, поливали городину. Дітям весело й дідусеві є допомога.
Останній рік все змінилося. На роботі був завал, чоловіка також постійно відправляли у відрядження. Діти підросли й влітку хотіли проводити час з друзями, поїздку до дідуся відкладали на потім. Я розумію, що старенький сумував за нами, але не могли ж ми розірватися.
Навідати батька вдалося наприкінці літа. Якраз можна було допомогти йому із закрутками й картоплю викопати. Ми приїхали без попередження, щоб зробити сюрприз, натомість сюрприз зробили нам. Батько в домі був не сам. На кухні поралася якась старенька жіночка, коли вона нас побачила спершу розгубилася, а потім почала запрошувати до столу.
Батька я знайшла в саду. Привіталася, запитала про стан здоров’я, а потім якось різкувато видала: «Що це за жінка на маминій кухні?». Тато був спокійним, як завжди. Провів мене до бесідки, де розповів про свою нову дружину. Тамара була його сусідкою. Вони знали один одного ще з дитинства, але в молоді роки вони втратили зв’язок. Коли папа одружився з мамою, то повернувся у батьківський дім, Тамара ж пропала з поля зору.
Буквально пів року тому ця жіночка повернулася у батьківську хату. Її чоловік помер, діти виросли. Тож вона залишила їм свою квартиру й приїхала жити в село. Кожного вечора вони зустрічалися під тином на лавці. Говорили про пережите життя, про коханих людей та найбільше про самотність. Самі не зрозуміли, як домовилися жити разом. Тато збирався офіційно з нею одружитися.
Мене ця новина, відверто кажучи, шокувала. Я бажала батькові зла, але й не хотіла погоджуватися, щоб чужа жінка стала хазяйнувати у нашому домі. Звідки йому знати з якими намірами вона сюди повернулася. Звісно, той будинок, що стояв по сусідству був просто розвалюхою, порівняно із нашим домом. Не вірю я у щирість її почуттів. Тільки як усе це донести до батька? Не знаю, що мене тепер робити. Можливо ви порадите?
