Чоловік, пятдесят років, Ігор Ткаченко, знову забув про мій день народження 27 лютого. Саме цього ранку, замість того щоб навіть просто обійняти мене чи привітати, він уже метушився по квартирі, збираючи свої вудки, рюкзак із черевиками, банку з прикормкою. В його очах блищала іскорка азарту ловити ляща на Дніпрі під Черкасами з друзями-рибалками.
Оксано, ти не бачила мій термос? Хлопці вже на стоянці біля магазину «АТБ», кваплять мене! кинув через плече, й не піднявши очей. Повернуся в неділю, на звязок виходити не буду звідти ледь ловить.
Ледь торкнувся губами моєї щоки й зник за дверима, залишаючи після себе запах кави і розбиту тишу.
Я підійшла до стіни, де, як завжди, висів наш старий сімейний календар. Моя дата була кружечком обведена червоним день народження, ювілей, сорок пять! Усі ці роки всі важливі родинні події зникали з його памяті, наче їх і не було, а тільки масло в машині та дати початку риболовлі тримались у його голові.
До цього часу я рятувалася нагадуваннями, підказками, записками на дзеркалі, але цього року хотіла просто відчути він сам згадає? Двадцять пять років шлюбу Чи навчили вони його чогось?
Спочатку було боляче настільки, що в грудях спалювало, наче мороз обпалив. А потім стало холодно й дивно спокійно. Сльози гідності обернулися твердою рішучістю: досить тягнути за собою память нашого шлюбу. Я придумала план, від якого у нього замість рибячих трофеїв залишаться лише зяючі очі.
У шухляді у кабінеті в Ігоря був сейф. У тому сейфі, за сімома замками, він зберігав свої кропітко зібрані гривні на новий човновий двигун. Сім років «він собі нічого не купував», щоб цей новий «Ямаха» стояв біля дачі у Канева. Сума була дійсно вражаючою майже триста тисяч гривень. Я знала пароль колись сам розповів, коли просив забрати для нього забуті документи.
Я відкрила сейф, взяла забутий скарб і нарешті дозволила собі те, що відкладала роками.
Вихідні промайнули, як найкраще свято я запросила подруг з університету, замовила доставку смаколиків зі Львова, прикрасила весь дім весняними жовтими мімозами й майже відчула себе молодою знову. Було шампанське, тости, сміх та старі фотографії. Наступного дня прогулянка по засніженому Володимирському проспекту, вечеря з панорамним видом на вечірній Київ, а потім релакс у СПА, який мріяла відвідати всі ці зими.
Наостанок я купила собі унікальну золоту брошку з синім топазом, про яку давно мріяла, але завжди відкладала на загальні сімейні витрати.
Увечері неділі Ігор повернувся з переможною посмішкою, тримаючи відро риби.
Ну, зустрічай мого ліщина! Відпочили, як люди! вигукнув він, і, переступивши поріг вітальні, стих.
На столику стояли порожні пляшки з-під ігристого, у кутку обгортки від тортів, а по кімнаті розкидані пакети дорогих бутиків. Кошики мімоз.
У нас були гості? Що тут відбувалося?
Були, відповіла я рівно. В мене був день народження. Ювілей сорок пять. Ти згадав тепер?
Він заціпенів, потом зірвався до кабінету, де сейф стояв відкритий навстіж.
Де гроші? Що ти зробила? Оксана, це ж двигун!.. Я два роки копив!
Я повільно провела рукою по кімнаті.
Ось, бачиш усе? Це моя частка, яку я відкладала двадцять пять років. А тепер, будь ласка, запамятай ти забув мій ювілей. Я зробила так, щоб це було останнього разу.
Ігор опустився на стілець, його руки тремтіли. Він поглядав то на відро з рибою, то на мене, то на порожній сейф. Влаштовувати скандал було марно гроші були спільні.
Всю ніч він мовчки чистив рибу, немов шукав відповідь серед луски.
Минуло півроку. Двигун ще лишився мрією. Але в його телефоні тепер стоїть три нагадування за місяць, за тиждень і за день до кожної родинної події. Деякі уроки коштують дорого, зате запамятовуються на все життя.
