У нас з Борисом було двоє діток. Гроші були необхідні, тож чоловік вже 8 років їздив на заробітки в Бельгію. Там він з товаришами будував будинки. А от, щоб побудувати свій власний грошей було ще мало.
Коли ми почали розуміти, що вчительських зарплат мало для виховання двох діток, вирішили погодитися на пропозицію сусіда і відправити Борю на заробітки в іншу країну. Нам доводилося терпіти розлуку, спілкуватися лише по відеозв’язку, але гроші, які присилав чоловік, трішки виправдовували ситуацію. Я звільнилася з роботи і по-трохи вкладала гроші в наш будинок.
На річницю нашого весілля колись батьки чоловіка подарували нам ділянку, на якій ми мали б звести власний дім. Та через брак коштів земля просто заростала бур’янами. А ось тепер робота розпочалася.
Входини вирішили зробити на мій День народження. Перед цим покликали священника для висвячення, а потім і гості посходилися. Посеред застілля я помітила, що Борис постійно заглядає у телефон і щось комусь набирає в текстових повідомленнях. Я підійшла, аби запитати, в чому справа, на що чоловік відповів, що потрібно вернутися в Бельгію на якусь термінову роботу.
Я, звичайно, засмутилася, бо розраховувала побути разом щонайменше місяць, а діти взагалі не відходили від батька ні на мить. Та робота є робота. Гроші навіть зараз лишніми не будуть. Нам ще потрібно паркан зробити і дітям невеликий майданчик.
Все було як зазвичай, аж поки через декілька днів на екрані мого телефону не засвітилося текстове повідомлення з незнайомого номеру. Воно було від якоїсь жінки, яка писала, що зустрічається з моїм Борисом і на даний момент носить під серцем його дитину.
Я не повірила своїм очам. По-перше, він вже немолодий, по-друге, у нього вже є двоє дітей і він ніколи не давав привід думати, що зраджує.
Я заспокоювала себе думками, що це просто жарт, але інформація все одно не виходила з моєї голови. Вночі я не могла заснути через дурні думки, а коли заснула, то снилися кошмари.
Коли ми тільки зустрічалися з Борею, я часто помічала його загравання до інших дівчат, але я вважала, що після весілля і народження дітей він змінився і тепер в пріоритеті сім’я.
Зранку я декілька разів перечитала повідомлення і знову нагнала на себе відчай і страх. Що ж буде далі? Як жити? Я відчувала, що наближається розпад сім’ї. І ці думки мене вбивали.
Я вирішила нічого не говорити поки чоловікові. Ми спілкувалися як завжди і нічого особливого в його поведінці я не помічала. З часом я навіть майже переконала себе, що все це вигадка.
Мені згодом почало здаватися, що Боря якось уважніше до мене ставиться, частіше робить компліменти. Через декілька днів подарував мені дорогу каблучку з діамантом. Але тут також дві сторони медалі. Можливо, він просто намагається наперед загладити свою вину.
Декілька тижнів я ще не наважувалася поговорити з Борисом. Ніби й наважуся, а через декілька годин передумаю. Мені страшно, що розставання вб’є мене. Потім я згадала, що наш будинок оформлений на батька чоловіка. А раніше мене це взагалі не дивувало. Свекруха пояснила це тим, що ділянка належала її чоловіка і так буде легше з документами. Та скоро вона обіцяла переписати все на старшу доньку.
Тепер страшно ще й за долю житла, тому поки з документами не вирішено говорити з чоловіком нема сенсу.
Не знаю, на що я надіюся: чи на те, що це все жарт, чи на те, що інша жінка – мимовільне захоплення. Я просто вірю в збереження сім’ї і хочу бути щасливою.
Тож я промовчала, а Борис поїхав знову за кордон . Не знаю, чого я чекаю, але на собі тепер випробувала, що очікування sмерті – гірше самої sмерті.
