Мені було дуже дивно від цієї ситуації, адже я ніколи нічого подібного не зустрічала на своєму шляху. Хіба, якщо в телесеріалах, чи в якихось випадкових статтях в інтернеті. Тому я аж рота роззявила і довго не могла не те, що слова з себе витиснути, а зібрати в одне єдине всі свої думки.
Так ось, три роки тому я вийшла заміж за свого одногрупника Сергія. Він був у нас найкрасивіший і найрозумніший в групі, всі дівчата за ним сохли, а викладачі пророчили йому світле майбутнє. А Сергій закохався в мене, так як і я в нього – до втрати пульсу.
Спочатку мої батьки були проти нашого союзу. Адже я все життя прожила у середньостатистичній родині і батьки мене всім забезпечували. Вони мріяли про багатого зятя і це не є таємницею. Але потім також полюбили мого Сергійка.
Сергій же прийшов до нашого інституту після дитячого будинку. Ні, він не сирота. Він добре пам’ятає своїх батьків, і всі ці роки тримає на них образу. Вони лише годували його обіцянками, що невдовзі повернуть його додому і що до дитячого будинку віддали його на деякий час.
За всі ці роки вони навідували його лише двічі, а далі і забули зовсім про свою кровиночку. А бідолашне дитяче серденько Сергійка щодня виглядало у вікні знайомі силуети мами з татом.
Його батьки не були звичайними. Вони не хотіли працювати, але й алкоголь не вживали. Він їх називає диваками. Хоча грошей у них з роду ніколи не було, проте їхні думки не вдавалося нікому зрозуміти.
Вони віддали Сергійка до дитячого будинку, щоб подорожувати. Уявляєте?! Вони любителі подорожей автостопом без гроша в кишені. Хоча, це і смішно – але вони побували у стількох країнах, що нам з вами й мріяти не доведеться.
Так ось, того дня на порозі нашої квартири стояли чоловік і жінка років сорока п’яти. Обоє красиво одягнуті, хоча щось видавало їхні дивакуваті риси. Як типові європейці. Хоча одяг в них був дорогий, та якось дуже розтріпано вони в ньому виглядали.
Я відчинила двері і ці люди запитали чи Сергій вдома. Сергій у мене айтішник – то ж працює завжди з дому і в навушниках. А я займаюся нашим сином і інколи допомагаю чоловіку.
Я пішла за Сергієм. Він підійшов до дверей і його погляд раптом змінився. Жінка з чоловіком відкрили руки до обіймів і сказали:
– Синку, ми повернулися!
Сергій же виштовхав їх за поріг і сказав, щоб вони більше ніколи не приходили до нас. Ці дивакуваті двоє ще стукали деякий час в двері, тоді чоловік сказав, що викличе поліцію і вони пішли.
Не хоче він їх ні бачити, ні знати. Каже, що якщо він їм був непотрібний стільки років – то і зараз проживуть вони без нього, а він без них.
