От уявіть собі, що у вас хороші стабільні стосунки і всі йде до того, що наступного літа таки відбудеться ваше весілля. Але є одне маленьке але.
У мого хлопця, з яким ми зустрічалися майже цілий рік була дочка. Не знаю чому, але він мені навіть не думав про неї розповідати.
Спочатку для мене було дивним те, що переважно ми зустрічалися у першій половині дня, або ввечері. Але вечірні наші побачення були дуже швидкими.
Спочатку я не надавала цьому уваги, адже й сама люблю поспати. А Іван багато працював і працював він на інші країни, то ж часові пояси часто різнилися.
Далі я відчувала, що от-от Іван зробить мені пропозицію. Та й моя подруга мені зізналася, що кілька тижнів тому Іван у їхньому ювелірному магазині придбав золоту каблучку з не маленьким діамантом, та якраз мого розміру.
Я ж мовчала і чекала, дуже чекала того дня.
Одного ранку я зателефонувала до Івана, щоб домовитися про похід в кіно ввечері, але трубку підняв не він.
На мій телефонний дзвінок відповіла…дитина! Дівчинка підняла слухавку і сказала:
– Алло!
– Алло, а це Іван? – відповіла я.
– Татко спить, він вчора дуже втомився. А я бавлюся кубиками і ляльками. А ти хто?
Скажу відверто, що я оніміла. Не знала навіть що відповісти. Ледве з себе видусила:
– А де твоя мама?
– У мене немає мами. Ми з татом тільки двоє. Але якщо ти знаєш мою маму – то скажи хай повертається.
Я просто кинула трубку і почала плакати. Наступні кілька днів на дзвінки Івана я не відповідала.
Тоді він написав мені повідомлення, у якому розповів свою історію. Виявляється, мама його дочки написала в пологовому від неї відмову і сповістила його про дитину.
Він всякими правдами і не правдами забрав дочку собі.
Я йому нічого на це не відповіла.
А ще через кілька днів я побачила під своїми вікнами Іванову машину. Я вийшла до нього. Він стояв з великим букетом квітів і поруч з ним була дівчинка, років шести.
Дівчинка простягнула мені коробочку з каблучкою і запитала:
– Ти станеш моєю мамою?.
