Все життя мої батьки на всьому заощаджували і багато в чому відмовляли, аби назбирати грошей на квартиру своїй донечці. І справді, вони не були багатими, звичайна середньостатистична сім’я, та бажання потурбуватися про доньку було більшим, ніж бажання жити на широку ногу.
Після мого одруження з Миколою батьки подарували нам омріяне житло. Новоспечений мій чоловік гарно заробляв, та от проблема в тому, що матір його за натурою була «транжирою».
Вона завжди витрачала лише на себе і свої потреби, а потім не було чим оплатити комунальні, то все це робив Коля. Навіть продукти їй завозив. А от після одруження у чоловіка був уже інший обов’язок – забезпечити сім’ю. Тож матір сильно засмутилась, що тепер не отримуватиме такої підтримки зі сторони сина.
Та Микола сказав, що не відмовляється і від допомоги матері. Надалі планує її забезпечувати. А мене дивує, що 55-річна жінка не може сама заробити собі на продукти.
Тож тепер виходило, що Коля заробляв більше, але в сімейний бюджет клав менше. А скоро його взагалі скоротили на роботі. Високооплачуваної заміни знайти не вдалося, тож тепер він влаштувався на роботу, де платили так, як мені.
Та всі ці гроші все одно ішли свекрусі, в той час як я сама забезпечувала всю нашу сім’ю. Мене це з часом просто почало виводити з себе і я розказала про своє невдоволення чоловікові, на що він відповів, що я немилосердна і жадібна.
Я давно задумуюсь над народженням дитини, та просто не можу собі цього дозволити, адже знаю, що тоді у нас взагалі не буде за що жити. Тож тепер і не знаю, як ще говорити з Миколою і як донести, що так жити ненормально.
