Доброго часу доби. Мене звуть Яна та мені 39 років. Я звикла жити місті, бо все своє життя прожила саме тут. В село я їздила рідко, лише на канікули до бабуні з дідусем.
В мого чоловіка, Євгена, батько п омер вже досить давно, ще коли чоловікові було 8 років. Тому виріс він з мамою, тобто моєю свекрухою. Проте нажаль вона п0м epлa коли її внуку, тобто нашому сину, було 2,5 рочки. Дуже шкода, бо жінкою вона була прекрасною, як і свекрухою. Після її смерті Євген отримав у спадок її квартиру і ми почали жити там.
Також в чоловіка в селі жив дядько та його жінка. Але дітей в них не було, тому вони любили свого племінника як рідного сина. Тому ще за життя дядько написав заповіт на Євгена. Інших родичів в них не було, тому це було сповна логічно.
Вони часто до нас заїжджали, проте довго не гостювали, бо, мовляв, не подобається їм в місті. Багато машин, багато людей, шумно, важко дихати через погане повітря. В селі ж навпаки тихо, спокійно, свіже повітря, ліс під боком, річка, а в річці завжди багато риби, врожаї завжди великі.
Звісно ж для нас це незвично було чути, але сперечатися ми з ними не могли, бо ж не жили ніколи в селі і порівнювати не могли. А дядько з тіткою приїжджали завжди з гостинцями, а наші хлопчаки неймовірно раділи їхньому приїзду.
Проте одного разу тітка сильно захворіла та дуже швидко померла. Дядько ж довго не протримався та десь через чотири місяці також покинув наш світ.
Після їх відходу в кращий світ ми вирішили продати їх будинок. Він знаходився не дуже далеко, близько 1,5 години їзди машиною. Тому чоловік взяв відпустку на роботі та направився до села навести трохи ладу перед продажем будинку.
З тих пір як він поїхав пройшло два тижні, але Євген так і не повертався. Але якось він мені зателефонував та повідомив, що ну дуже шкода йому шкода продавати будинок. Сусіди прекрасні. Свіже повітря, річка, ліс. Я запитала на рахунок продажу і чи є покупці. Але почула лише те, що ще поки ніхто не приходив та не цікавився покупкою будинку.
Це мене дуже здивувало, адже будинок справді дуже хороший та ціна за нього була адекватною. І тут почуло моє серце, що щось тут не чисто. А пізніше Євген повернувся додому із заявою, що ми всі переїжджаємо в село, а будинок продаватись не буде. Бо там дуже йому сподобалось і він хоче щоб ми всі переїхали туди.
Це шокувало як мене так і синів. Тобто він пропонує нам все кинути, все обірвати та переїхати в село по його прихоті? Але він нічого чути не хоче. Каже що там ж все є для проживання і навіть більше. Опалення, ванна та туалет в будинку, п’ять кімнат, теплиця, город і взагалі в селі набагато краще ніж в місті, а маленька квартира йому вже набридла.
-Там просто неймовірно! Ти собі навіть не можеш уявити наскільки! Ну правда єдине що там немає школи, але то не страшно, є автобус, який возить дітей в школу в місті.
Також Євген зізнався, що насправді покупців було дуже багато, але він всім відмовив. Передумав він іншими словами. І все вирішив без нас та за нас.
Ні я ні сини цій ідеї не зраділи: я не хотіла кидати свою роботу, бо вона мені подобалась та приносила непогані гроші, а сини не хотіли кидати свої компанії, друзів та гуртки. Але чоловік переконаний, що і там ми це все будемо мати.
Я маю знайти роботу в місті біля села того, а сини все кинути та знайти нових друзів по інтересах в селі та місті. А Євген в нас буде фермером. Прекрасно все, тільки він не запитав в нас, чи ми не проти. Ми ж сім’я як-ні-як.
-Якщо не хочете переїжджати – будь-ласка! Тоді всі документи на розлучення будуть дуже швидко подані.
І я не знаю, що мені робити. Все було добре, я не хочу розлучатися, але і в селі я жити не хочу.
Як правильно вчинити, щоб все було добре?
