Мій чоловік уже півроку живе зі своєю «хворою» матір’ю і не збирається повертатися додому. Докоряє мені, що я його не розумію.
Так, він у своєї мами вже шостий місяць. А вона постійно вдає, що їй погано. Бувало раніше, що він ночував у неї тиждень-другий, але зараз це вже зовсім перебор. А ще мене звинувачує, ніби я не хочу його підтримати та чимось допомогти.
Як я можу допомогти свекрусі, яка просто намагається розвалити наш шлюб? Вона прив’язує сина до себе найпростішим способом — імітує свою безпорадність. Я вже жила з нею під одним дахом. Дякую, не хочу повторювати цю помилку.
Його мати дуже болісно сприйняла новину, що ми з Дмитром вирішили одружитися. Навіть не приховувала, що їй це не подобається. Не хотіла відкрито сваритися, бо хотіла, щоб син вважав її хорошою матір’ю, але постійно мене провокувала й мала претензії.
Я не піддавалася, тим більше ми не так часто бачилися. У мене була своя квартира, куди ми з Дмитром переїхали. Його мама, звичайно, теж була незадоволена — адже тепер не так просто контролювати життя сина, якщо він не під твоїм дахом, і вже тим більше — виборку невістки, яка не збирається їй догоджати.
Але свекруха знайшла інший спосіб. Вона ж не перша, кому це спало на думку — прикидатися смертельно хворою, щоб вимагати постійної уваги.
Дмитро, який ніколи раніше не стикався з такою маніпуляцією, став надто співчутливим і цілими днями сидів у неї. «Бідна бабуся» мала стільки хвороб, що міг би цілий медінститут на ній дослідження проводити — то тиск підскочив, то впав, то в груди колє, то поперек болить, то коліна хрустять, то знепритомніла. Але мені потрібен був час, щоб зрозуміти — вона грає. Спочатку я думала, що це через стрес — адже її «коханий синок» тепер живе з іншою жінкою, то й організм так реагує.
Коли свекруха вперше «захворіла» настільки, що Дмитро тиждень жив у неї, я теж зібрала речі й поїхала допомагати. Думала, що справді щось серйозне. Першого дня вона грала дуже переконливо.
Але вже на другий день я помітила — всі її симптоми зникають, як тільки Дмитро виходить із хати. Вона одразу ж оживає, сміється. Але варто йому повернутися — і знову «ой, мені погано».
Я розповіла чоловікові, але він мені, звичайно, не повірив. Його мати так переконливо грала свою роль. Але я не збиралася вірити. Зібрала речі й поїхала додому.
Чоловік повернувся через кілька днів, сказав, що мама вже краще себе почуває. Очевидно, свекруха не втрималася від радості, коли я пішла, і це було її помилкою. Але через місяць вона знову почала вдавати, що лежить при смерті.
Мене це шалено бісило, тому що кожен раз, коли вона «погано себе почувала», Дмитро знову збираЯ зрозуміла, що це буде тривати вічно, тому взяла його речі, виставила за двері і подала на розлучення — адже якщо він не бачить очевидного, то його мамі потрібен не син, а психолог.
