Сьогодні вирішив занотувати свої думки в щоденнику так рідко згадую про минуле, а сьогодні воно, якось несподівано, згадалось саме по собі.
Мого товариша, Олега, знаю ще з дитинства. Жили ми тоді у Черкасах, у сусідніх квартирах на одному поверсі. Малий двір, усі діти вічно разом: м’яч ганяли, в квача грали. А коли потроху дорослішали компанією вибирались погуляти у центр міста, де на лавках можна було посидіти, послухати, про що ті дівчата з іншого під’їзду між собою шепочуться. Зустрічі з дівчатами тоді були лише пригодою більше переймались тим, як виглядаємо перед своїми хлопцями, щоб сміялись разом, а не з нас.
Потім я пішов до війська, а Олег зумів якось оминути службу. Повернувшись, знайшов першу роботу, а згодом і одружився. Прожили з Наталкою десять років двоє дітей, усього бувало. Але якось раптом зрозуміли, що стали одне для одного чужими. Сварки, незрозумілість… і, зрештою, розлучення.
Минуло два роки. Я вже давно звик до одиночного життя, аж тут випадково зустрів Олега на базарі. За ці дванадцять років він помітно погладшав, постарів ніби більше за мене.
Сіли з ним у кавярні розмова пішла сама по собі. Виявилось, і він розлучений. Шукав, каже, жінку, але без особливої надії. Минув рік, і я сам таки зустрів свою любов і одружився вдруге.
Десь невдовзі після весілля знову побачив Олега тепер вже з дружиною. Чесно кажучи, Ірка мені не надто сподобалась: жінка міцної статури, гучна.
Що тебе в ній привабило? питаю Олега прямо.
Він тільки посміхається й каже: чудова в неї вдача до прибирання й готування, борщ язика проковтнеш, а ще спокій від неї. Каже: «Повертаюсь додому борщу повна миска, квартира чиста. Ну а якщо хочу випити пива з друзями чи футбол подивитись ніхто ні слова не скаже. Ідеальна жінка, запевнив, навіть сваритися не збирається зі мною за дрібниці».
Здивувало мене це. Мені завжди здавалось, що роль жінки це набагато більше, ніж підтримка порядку в домі чи смачна вечеря. Для мене важливо кохання й повага, відчуття, що ти частина цілого, що тебе не просто терплять, а розуміють із півслова і навіть мовчання.
Знаю, для багатьох ідеал саме чистота в домі та запашний борщ за столом. Але я прагну, щоб душа торкалась до іншої душі, щоб могли спільно й готувати, і навіть прибирати звичайно, часто й робимо це разом із Людмилою.
Якщо двоє крутять педалі в одну сторону, то й до мети їдуть разом. Так і в стосунках: важливо, щоб погляди, інтереси збігались.
Чи правильно я мислю? Якось хочеться вірити, що справжня єдність у любові та повазі.
