В нашій родині заведено один одному допомагати. Всі користуються зв’язками та службовим становищем один одного. Мені цей стан речей дуже не подобається та я ніколи не просила у своїх родичів допомоги, бо вважаю, що в кожного є свої посадові обов’язки, за межі яких не потрібно виходити.
Гірше за все, коли така допомога тягне за собою збитки фірми, на якій ти працюєш. Це наче кусати руку, яка тебе годує.
Мій дядько працює кухарем в дитячому будинку. Він регулярно краде продукти додому та роздає всім родичам. Я не можу їх їсти, бо у мене перед очима стоять голодні сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Як же можна красти в тих, кого доля й так обділила? Крім того, що ми можемо дозволити собі купити будь-яку їжу, а ті нещасні діти їдять те, що дають. Як взагалі у дядька повертається рука забирати у тих, хто й так бідний?
Коли я відмовилась їсти ті харчові продукти, то стала для своїх родичів ворогом номер один. Вони стали вважати мене занадто гордою, казали, що я вважаю себе кращою за них.
А нещодавно я теж влаштувалася працювати у сферу кулінарії. Працюю зараз в одному кафе. Так мої родичі одразу стали до мене добрими. А я ж то знаю до чого це все веде. Хай навіть не надіються, красти в кафе я не буду та годувати безплатно когось також.
