У мене сталося непоправне. Таке мені б навіть у сні не приснилося. І тепер життя в мене нема. Навіть думати боюся, як жити далі.
Спершу з чоловіком жила нормально. Між нами не було великої любові, але й ми не сварилися. Якось так мирно навчилися співіснувати одне з одним.
Коли поверталися з роботи, кожен робив те, що бажав. Останнім часом чоловік почав трохи затримуватися на роботі. Мене це не дуже турбувало.
Але потім мій Олег почав ще й до мене чіплятися. То я йому борщ не такий приготувала, то неналежно сорочку попрасувала.
Такі сварки чоловік почав мені закочувати ледь не щодня. Звісно, це добряче розхитувало мої нерви. Адже до того часу його все влаштовувало, а тут раптом і те не так, і се не так.
Одного разу я не витримала цього досікування і гримнула по столу кулаком. Він не сподівався такої відповіді, але й не забарився з віддачею. Трусонув мене, що мав сили.
Я зрозуміла, що далі так тривати не може. Зранку зібрала чемодан і пішла до своєї матері. Вона наче й не здивувалася моєму приходу. Все було наче за планом.
За день мама сказала, що їй треба відлучитися на кілька днів і пішла. Я залишилася вдома сама. Почала розпаковувати чемодан і викладати речі на вільну полицю. Зауважила, що забула взяти улюблені дві кофти.
У вільний час вирішила заїхати на квартиру чоловіка і забрати решту своїх речей. Відчинила двері і ледь не скрикнула від подиву.
На кухні була моя мама – вона ліпила вареники. Причому одягнена була лишень у тоненький халатик, через який просвічувалися всі її принади.
Мій ексчоловік спокійно сидів поряд і весело про щось розповідав.
Я все-таки оволоділа собою, мовчки підійшла до шафи, вигребла з полиці решту речей і поїхала без прощання додому.
Картина, яку застала в квартирі чоловіка, була промовистішою за всі слова. Але ж як так могла поступити зі мною мама? На що вона розраховує?
Так, для мене це було великим ударом – зрада двох найближчих людей. Тепер прошу сили в Бога, щоб я змогла це все якось пережити.
