Ми з Романом були ідеальною парою, принаймні я так думала. В моїй уяві ми з ним жили в будинку за містом, у нас було двоє дітей, собака та хом’ячок. Роману я не говорила про свої мрії, бо боялася його злякати.
Він був бажаним нареченим. У свої 35 років він зміг заробити на квартиру та автомобіль. Я діяла дуже обережно. Захоплювала територію поступово. То щітку зубну свою принесу, мовляв, завжди люблю, щоб у мене був свіжий подих, то резинку для волосся у нього загублю, то капці свої принесу. Мій брат жартував з мене та казав, що я просто мічу територію. Можливо, збоку, все було на те схоже, але мені було байдуже, я просто йшла до своєї цілі.
Одного разу Роман скасував побачення, сказав, що він застудився та боїться мене заразити. Я вже хотіла відповісти, що не боюся заразитися тільки б він поруч був, а коханий уже поклав слухавку. Я вирішила зробити йому сюрприз, зайшла в піцерію біля його дому, взяла піцу та попрямувала до Романа додому. Думала, що він мені сильно зрадіє, ми накриємося ковдрою, увімкнемо якийсь фільм та будемо їсти піцу.
З цими думками я зайшла у двір, піднялася на потрібний поверх. Коли я була біля дверей квартири Романа, то побачила, що двері не замкнені. Я тихенько увійшла та побачила, що Романа вже є кому “лікувати” та дівчина, яка була у квартирі коханого вже цим активно займається.
Я вийшла з квартири колишнього коханого та мені було дуже гірко через те, що я думала про Романа краще, ніж він на це заслуговує.
Наче в тумані я дійшла до парку, сіла на лавці та намагалася себе підбадьорити тим, що тепер мені дістанеться вся піца і мені не доведеться з кимось ділитися. Оптимізм завжди був моєю сильною рисою. Надіюсь, що з його допомогою я зможу пережити те, що зі мною відбулося.
