Так сталося, що я вийшла заміж у вісімнадцять. Це дуже ранній час для одруження і такий же необдуманий крок. Однак, у нас була вагома причина, щоб побратися ще практично дітьми.
В усіх рано чи пізно появляється перше кохання. У мене теж воно було. Ми почали зустрічатися з Сергієм ще у старших класах школи, а потім дізналися, що станемо батьками. Робити батькам славу на все село ми не хотіли. Тому і одружилися. Хоча обоє не повною мірою розуміли, що шлюб – це на все життя. Принаймні нас так вчили наші батьки.
У нас народилася донечка. Жили ми так, як усі. То сварилися, то любилися. Всяке бувало. А через шість років у нас народився ще й синочок. Ми старалися разом ужитися і дати нашим дітям все найкраще.
Та з часом між нами з Сергієм пробугла чорна кішка. Наші стосунки погіршилися до такої міри, що ні зберегти, ні врятувати наш шлюб більше не було можливим. Тому ми і розлучилися. Почали жити окремо. Хоча Сергій часто навідував дітей і я цьому не заперечувала. Рідний батько таки і нічого поганого власним дітям ніколи не бажав.
Час ішов. Син пішов до першого класу, а я влаштувалася на роботу. Саме там я і зустріла його. Михайла. Він був тим самим чоловіком. Я розуміла, що ось вона – моя доля.
З Михайлом ми проводили дуже багато часу разом – і на роботі, і поза нею. Але дітей я не втягувала в своє особисте життя і не розповідала їм про Михайла. Та потім наші стосунки набрали таких обертів, що Михайло запропонував мені одружитися. Та й я не така стара. Мені тоді було тридцять два роки.
Я поговорила з дітьми. Вирішила їх познайомити з своїм обранцем. Донечка прийняла цю інформацію нормально, а от син – ні. Мій синочок все вередував і звинувачував мене в тому, що я зрадниця і більше його не люблю. Навіть сказав: “от будеш ти жити з Михайлом і його любитимеш, а потім ще й дітей народиш”.
З Михайлом ми таки одружилися. Він переїхав жити до нас, а його квартиру ми здавали в оренду. З донечкою чоловік подружився, а для сина став заклятим ворогом.
Цей маленький жук постійно робить якісь провокації, а Михайло все терпить. Та й крикнути на мого сина не наважується, хоча мої нерви інколи здають. Як мені примирити сина з новим чоловіком? Як? Можливо хтось був у схожій ситуації і може порадити?
