“Мій poxля думає, що я затримаюся, не хвилюйся.” те, що я почув, було не наче відро холодної води на голову.

Ще недавно я вважав себе щасливим чоловіком, здавалося, що доля до мене завжди ласкава. Проте один єдиний випадок змінив моє світосприйняття.
Найбільше я гордився своєю сім’єю. Красуня дружина Олеся, яка змогла у наш не легкий час зробити не великий, але успішний бізнес. Двійнята-синочки Слава та Сергій розумники, завжди лише радували успіхами у навчанні та в ставленні до нас батьків. Я сам також маю вищу освіту, зробив гарну кар’єру, проте ніхто не застрахований від банкрутства. Більш ніж пів року тому наша фірма остаточно розпустила всіх працівників, на невизначений термін.
Спершу я ще сподівався, що все наладиться, адже керівництво обіцяло зробити все можливе, щоб стабілізувати ситуацію. Після місяця очікувань почав шукати роботу, але виявилося, що це не так легко. Олеся завжди була поруч, підтримувала, радила. Сама також не сиділа склавши руки, почала розвиватися у торгівлі, змогла зробити успіхи. Я щиро радів за свою кохану, всіляко їй допомагав.
З роботою не дуже складалося, але я зміг знайти гарний підробіток. Річ у тім, що мій хрещений мав своє СТО і я першу свою роботу мав саме в нього, він навчив мене багато чому. Тож я почав лагодити машини просто у себе в гаражі, між пошуками вакансій. Клієнтів у мене було не мало, брав за роботу я менше ніж у дорогих сервісах, тож люди радили мене своїм знайомим.
Коли минуло два місяці з відкриття мого імпровізованого СТО, Олеся мені порадила завершувати пошуки роботи. Адже в гаражі я заробляв не менше, а іноді й більше. Та й до будинку близенько, дітей зі школи можу зустрічати. Дружина іноді на роботі затримувалася ледь не до півночі, а їх і погодувати потрібно й домашнє завдання перевірити. На цьому й домовилися.
Та один випадок все змінив все, що до цього мені здавалося чудовим. Того ранку я випровадив дітей до школи, а дружину на роботу. Задивившись на стільки вона в мене прекрасна, адже дійсно вона просто розцвіла останнім часом. Сам пішов працювати, ближче до вечора вирішив заїхати до Олесі в офіс, зробити їй сюрприз. Та виявилося, що сюрприз чекав на мене.
Наблизившись до дверей я почув розмову своєї дружини. “Мій рохля думає, що я затримаюся на черговій нараді, з гуртовиками не хвилюйся.” – щебетала весело Олеся. Я застиг біля дверей з простягнутою рукою, а дружина продовжувала до когось мило говорити, про майбутню зустріч, яку вона дуже чекає.
Не пам’ятаю скільки часу пройшло від тоді і як я доїхав додому. Лише стоячи у вітальні біля дзеркала я прийшов до тями. З дзеркала на мене дивилося втомлене обличчя, з погаслим поглядом. Дійсно за ці пів року я дуже змінився, весь час намагався заробити грошей, підтримати дружину, доглянути дітей. Хотілося бути опорою для них, а в результаті на себе не вистачило часу, навіть на елементарні речі такі, як перукарня.
Від того приголомшливого випадку минуло вже два тижні. Дружина не знає, що я підслухав її розмову. Я ж вирішив змінити своє життя, замовлення на ремонт вже не приймаю, завтра в мене співбесіда в одній фірмі. Про це Олеся також не знає. Як далі складеться доля моєї сім’ї не відомо, жаль дітей, а ще тих вісімнадцяти років, які здавалися щасливими. Попереду чекає не легка розмова з дружиною, яка й покаже чи є в нас майбутнє, чи це кінець.