Мій чоловік – далекобійник. Рефрижератором розвозить продукти по всій Україні. Так, робота нелегка. Хоч зарплата пристойна. Машина, правда, старенька, постійно ламається, так що чимала сума йде на ремонт.
Чоловікові надоїли постійні ремонти. Ми порадилися, і він вирішив купити собі нову машину. А стареньку виставив на продаж за символічну ціну. Мама, почувши, що ми продаємо машину, попросила подарувати її меншому брату Юрі.
Юрку чомусь не везло з роботою. Так вважала його мама. Мені здавалося, що все було навпаки – роботі не везло з Юрком. Так вже чомусь складалося в його житті.
Справді, за що б він не взявся, все йшло не так. Я вважала його ходячим магнітом всяких неприємностей. У нього з під носа втікала маршрутка. З його карточкою зависав банкомат. Гроші помилково приходили не на його рахунок. Лиш виходив на вулицю, розпочинався дощ. На роботі в нього також все сипалося з рук: то переплутає документи замовника, то в’їде в машину під час паркування… Одне слово, одні лиш невдачі.
Хоч людиною він був дуже хорошою. Після школи хотів вступити в театральний інститут – мріяв стати клоуном. Його мрія була – дарувати людям радість. Однак мама запротестувала. Мовляв, що це за професія така. Хай і не думає, бо залишить тоді його спадку. Аж так категорично вона порушила питання. Юра пішов вчитися на економічний факультет – став економістом. Проте життя кидало його працювати в різні сфери і в жодній з них він не міг прижитися. І мені чомусь зараз здавалося, що життя мстить йому за зраду власної мрії. Як же по-іншому можна пояснити цю низку невдач?
Загалом я люблю Юрка. Він дотепний, добрий, щирий. Люблю його сім’ю. Юрко – батько трьох донечок: Катрусі та двійняток Олі й Іри. У цьому питанні Юра також вважає себе невезучим. Адже дуже хотів мати сина. Але не склалося. Тому любить своїх красунь-донечок, які не злазять з його колін, коли він удома.
Юра дуже зрадів такому подарунку. Бо знову поповнив ряди безробітних і не міг знайти роботи. Зараз з машиною перед ним відкрилася нова перспектива – влаштувався перевізником продуктів. Це його влаштовувало.
Його дружина, коли почула, що він буде колесувати всією Україною, спочатку злякалася через його «везучість». Потім заставила його взяти на себе страхування і відпустила на роботу.
Якщо чесно, я також з острахом думала, як це Юрко з його везучістю буде їздити на машині, яка постійно ламається. Проте збіг тиждень, другий, місяць. Ось Юрко отримав першу зарплату. У нього все окей. Ніде не помилився з розвантаженням вантажу, у нього не було простою, машина не поламалася, даїшники не оштрафували… Дивно, бо чоловік ремонтував машину після кожної поїздки.
Юрко отримав першу зарплату ще й з відсотками. Його не обкрутили з виплатою, не дали фальшивих куп’юр…
На вихідні Юра вирішив відзначити таку подію, як влаштування на роботу й отримання першої зарплати. Запросив нас до себе в гості на чай з тортиком. Під тиском усього сімейства він неохоче розповів, де обривається причина його невдач.
У вихідні Юра вдягається в костюм клоуна і йде в місцевий парк, де показує дітям різні фокуси. Щойно він почав цим займатися, і його невдачі призупинилися, а життя налагодилося. І чи можна після цього не вірити в покликання?
Для себе зробила висновок, що власним дітям я не буду приказувати, яку професію їм обирати. Хай влаштують своє життя за покликанням.
