Мій син був моїм другом і опорою все моє життя, але після його весілля ми стали чужими.
Завжди думала він ніколи не зміниться. Єдиний син, Олексій, золота дитина: чемний, добрий, завжди готовий допомогти. Таким він виріс, таким і залишався, навіть коли став дорослим. До його шлюбу ми були нерозлучні: бачились часто, довгі години говорили про все й нічого, ділилися радістю й смутком, підтримували одне одного. Звісно, в міру я не лізла в його життя понад необхідне. Але все розвалилося, коли в ньому зявилася вона Марія.
На весілля Марія та Олексій отримали від його батьків однокімнатну квартиру в самому серці Києва, щойно відремонтовану. Вона стала їхнім домом, їхнім затишком. Мене ніколи не запрошували в гості, але син показував фото на телефоні: світлі стіни, нові меблі, все затишно. Після смерті чоловіка в мене не залишилось ні копійки заощаджень, тому я передала молодим майже всі свої прикраси золоті ланцюжки, каблучки, сережки, зібрані за довгі роки. Я сказала Марії: «Якщо хочеш переплави, я не проти». Хотіла їм допомогти, підтримати на початку спільного життя.
Але Марія Відразу показала свою суть. Жінка з характером гострий, як ніж. Я помітила, як вона розглядала весільні конверти з грішми її цікавість до того, скільки там, мене насторожила. З одного боку, це міг бути добрий знак буде берегти гроші. Але з іншого Сьогодні багато жінок дивляться на чоловіка як на гаманець, витрачають його гроші, потім розлучаються, забирають половину і шукають нову жертву. Не хочу такого для Олексія, але тривога гризе мене зсередини.
Через півроку після весілля Марія заявила, що дітей поки що не хоче. «Не зараз, говорила вона, у нашій малесенькій квартирі це неможливо». Розводила руками: «Що робити? Не хочу брати кредит, а коли ми зможемо собі дозволити більшу квартиру невідомо. Олексій ще не став великим начальником». Вона міркувала голосно, але в її словах відчувався холодний розрахунок. А я живу в будинку, який почав будувати мій покійний чоловік. Він незавершений стіни з дірами, узимку так холодно, що пенсії не вистачає на опалення. І ось Марія кидає: «Продай будинок, купи собі студію, а нам віддай решту на нову квартиру. Тоді й про дітей подумаємо».
Ви розумієте, що це значить? Вона хоче, щоб я, стара й слабка, перебралася в комірчину, а вони взяли б найкраще. А потім хто знає може, забрали б і це житло, відправивши мене в будинок для літніх. Спершу я навіть думала погодитися якщо б вони допомагали мені хоч раз на місяць. Але тепер? Ніколи! З такою, як Марія, треба бути насторожі від неї варто чекати всього.
Після цієї розмови Олексій кілька разів приходив до мене. Обережно натякав: «Мамо, а ідея не така вже й погана. Навіщо тобі великий будинок? В квартирі було б простіше, комунальні менші». Я стояла на своєму: «Місто розростається, через 510 років будинки подорожчають. Моя ділянка вже не на окраїні, продавати зараз безглуздя». Одного разу запропонувала: давайте обміняємось. Вони житимуть у моєму будинку, а я в їхній квартирі. Адже це одне й те саме? Але Марія відмовилась. Їй не сподобалось, що будинок потребує ремонту, вкладень, а я жила б у їхній готовій квартирі без турбот. Їй потрібен комфорт навіть якщо моя пропозиція вигідніша. Вона така і нічого з цим не зробиш.
Потім я захворіла. Важко, до тремтіння в кістках. Лежала, не маючи сили встати гарячка, кашель, нестерпний біль у голові. Я дзвонила Олексію, благала прийти, принести їжу, ліки. Знаю у молодих часу мало, але в мене не було сил навіть води вскипятити. Колись я б і подумати не могла, що він відмовить. А тепер? Він прийшов лише наступного дня. Приготував якийсь порошок від гарячки, залишив на столі коробку аспірину без упаковки, мабуть простроченого, знизав плечима й пішов. На щастя, врятувала подруга принесла суп, ліки, все, що треба. А якби її не було? Що б зі мною стало?
Мій син був моїм світлом, моєю опорою. Я вірила йому сліпо він був більше, ніж син, він був другом, частиною мене. Але шлюб все стер. Ми стали чужими, і я нічого не можу змінити. Він мій єдиний, моя любов, моя гордість але тепер я бачу: його серце більше не зі мною. Він обрав її. Марія стала між нами стіною, а я лишилася по той бік самотня, кинута, непотрібна. Розум каже: звязок порвано. Йому час вибрати мати чи дружина. І вибір очевидний. Але серце ще сподівається, що він згадає, ким я була для нього, що повернеться. Хоча з кожним днем ця надія тане, як сніг на чужині.
