Мій син і я бачимо померлих людей. За багато років з нами траплялося чимало паранормальних речей. Я бачила ангелів, а також демонів, і кілька разів уві сні до мене приходила Маруся. Я не шаную її, ніколи не шанувала.
Мій син теж бачить привидів. Іноді, коли він спить, він розповідає, що буває на небі і бачить Бога та Ісуса. Він опісля детально розказує мені все, ніби справді там побував. Ми бачили й пережили стільки, що люди нам вже не вірять. Кажуть, що ми вигадуємо, що перебілюємо. Але це неправда. Куди б ми не пішли — чи то в хату, чи на вулицю, — ми завжди щось чуємо чи бачимо.
Здається, ми маємо дар, але я не хочу його визнавати. Не хочу цього дару. Одного разу одна жінка, схожа на віщунку, за цю тему зі мною заговорила. Казала, що в мене сильний дар, і якщо захочу, то зможу його розвинути. Але я не хочу. Мені страшно. А ось син мій, можливо, одного дня його прийме. Він не боїться їх. Коли бачить істот, він розмовляє з ними, йде за ними.
А я — ні. Я лише кажу їм, що не можу допомогти, щоб вони залишили мене в спокої. І тоді вони… стоять там, біля дверей моєї кімнати, дивляються на мене вночі. Іноді затримуються на дні, іноді зникають за хвилини. Але вони завжди повертаються.
А я просто хочу спати спокійно.
Між світами тонка межа, і хтось мусить її стерегнути — навіть якщо цей хтось боїться темряви.
