Я народилася й виросла у невеличкому селі. Добре закінчила школу, на відмінно склала екзамени й вступила до вищого навчального закладу у місто по сусідству.
Закінчивши навчання, залишилася там працювати. Додому приїздила не часто, на роботі не виходило або інші справи виникали. Недавно мені зателефонувала шкільна подруга й запросила до себе на весілля. Я з радістю погодилася, до всього ж весілля робили у нашому селі. Там я і познайомилася з Миколою.
Микола був меншим на декілька років.Так вийшло, що не весіллі ми зустрілися вперше. Микола був молодшим братом нареченого. Ми весь вечір розмовляли й не могли відвести погляди один від одного. Я закохалася.
З того часу ми почали зустрічатися. Попри різницю у віці, у нас виявилося багато спільних інтересів та захоплень. Ми слухали однакову музику, любили одні й ті ж самі жанри у фільмах, надавали перевагу тихому спокійному вечору вдома, ніж шумній компанії. Словом були щасливі й закохані.
Все було добре допоки до мене не дійшли сільські чутки про те, що мама Миколи проти мене. Вона говорила, що я надто стара для її сина, маю не гарну зовнішність й простих робітничих батьків. Правда я не знала, хто їй не підходить більше я чи моя мама, яка в молодості мала стосунки з батьком Колі.
Всупереч заборонам й погрозам матері Микола розлучатися не хотів. Через декілька місяців він зробив мені пропозицію. Я сказала так. Робити весілля сину батьки на відріз відмовилися, а мої самі б не потягнули, томи ми вирішили просто розписатися.
Навіть після нашого одруження, свекруха не заспокоїлися. Постійно мене повчала, сварила за будь-яку провину й кричала, що я не потрібна їхній родині. «Мій син одумається й побачить, яка ти стара нікчема. Тоді ти залишишся сама на вулиці, а він знайде дівчину свого віку» – як прокльони постійно повторювала вона мені. Народження онука ніяк на неї не вплинуло. Тепер я була не тільки погана господарка, а й жахлива мама, яка не вміє дивитися за дитиною.
Я втомилася слухати ці невиправдані зауваження й попросила чоловіка заспокоїти матір. Того ж вечора він поїхав до батьків на серйозну розмову. Довго його не було, я навіть почала хвилюватися чи не сталося чого раптом. Приїхав Коля пізно вночі засмучений. Таким я свого чоловіка бачила вперше. Сказав, що мама поставила його перед вибором або вона, або дружина.
Побачивши, як Микола засмутився й переживає, я стала думати, а чи не вирішить він зі мною розлучитися. Тоді слова свекрухи справді здійсняться. Прожили ми так декілька днів. Я не витримала більше цієї мовчанки й запитала в чоловіка відверто чи хоче він зі мною розлучитися. Микола здивовано подивився на мене, а потім розсміявся й став мене обіймати
-Навіть не мрій! Я ніколи не покину вас з сином.
Виявляється, що всі ці дні Коля думав не про те, кого обрати, а як нам переїхати якомога далі від його батьків. Його мама ніколи не заспокоїться, не буде нам спокою з нею в одному селі.
Через декілька днів ми переїхали до столиці. Чоловік влаштувався на хорошу роботу й всі його тривоги вмить розвіялися. Нарешті у нас почалося спокійне тихе життя без сварок та докорів. Свекруха свого слова дотримала й зовсім перестала з нами спілкуватися. Навіть від Миколи не брала слухавку.
Спершу мені було шкода чоловіка, а тоді я задумалася, а може це і на краще. Для чого йому мама, яка не дає своїй дитині жити власним життям?
