З моменту нашого з дружиною розлучення пройшло вже майже п’ять років. Чому ми розлучилися? Я не зміг витерпіти її вічні скандали. Вона скандалила та істерила буквально через все. Не так ключі поклав, не так сів, не так встав, не так подихав. Я це все терпів, бо в нас ріс син, якому на момент розлучення було вже десять.
Так як моя дружина ніколи в своєму житті не працювала, то звісно ж подала одразу на аліменти, бо треба ж за щось жити. І звісно я платив аліменти. Як я не буду оплачувати життя своєї дитини? Це ж така ж моя відповідальність як і колишньої дружини.
Платив я велику таку суму. Перші три роки жили вони виключно на цю суму. Хоча слід відмітити колишня ніколи не перешкоджала нашому з сином спілкуванню. Час йшов, я чесно платив гроші, які витрачалися як на дружину так і на сина. Звісно ж на сина в більшій мірі.
Пройшло чотири роки з нашого розлучення. І я, і колишня знайшли собі других половинок. Вона знайшла собі бізнесмена. Але я все одно платив аліменти на сина. Бо це мій син. А потім я одружився на своїй новій коханій і в нас народилося одразу двоє дітей – хлопчик та дівчинка. Дружина все одно підпрацьовувала, поки була в декреті. Вона в’яже м’які іграшки на замовлення.
Проте все одно важко тягнути чотирьох людей одразу. Тому я подав до суду на зниження суми аліментів. І виграв справу. Тепер мені було набагато легше в фінансовому плані. Я продовжував платити аліменти сину. Проте тепер він відмовлявся зі мною спілкуватися. То тисяча причин, щоб не поговорити, то така ж тисяча причин, щоб не зустрітися. Я розумію, що все це просто налаштування з боку матері, але все одно неприємне та незрозуміле ставлення до мене з боку сина.
