Я виховувала свого сина Данила сама. Його батько покинув нас давно, коли синові ще не виповнилося й року. Звинуватив мене у невірності та пішов. Я була молода і горда, тому не затримала. Мені здавалося, що він незабаром повернеться, бо як він зможе жити без рідного сина.
Як показало життя — зміг. А нам було дуже важко. Бувало так хотілося, щоб у сина був батько, щоб пояснив, допоміг, підтримав. Щоб був поряд у скрутну хвилину, щоб порадів за успіхи. Але видно — не судилося.
Данило виріс гарним хлопцем, здобув непогану освіту. На роботі познайомився з Оленою. Довго вони зустрічалися, аж поки я не втрутилася. “Одружуйся вже, бо я хочу внуків доглядати!” — сказала я. А син послухав і зробив коханій пропозицію.
Відгуляли весілля, подарували молодятам квартиру, щоб жили окремо, щоб ніхто не заважав будувати щасливу сім’ю.
Я була дуже рада, що все так склалося. Тепер я могла спокійно чекати онуків. Але їх все не було. Спочатку здавалося, що хочуть пожити без дітей. Потім, коли вже наважилися, тоді ніяк не вдавалося. Так минуло років п’ять. Вже коли я почала втрачати надію, Олена повідомила, що вагітна. Моїй радості не було меж. Я відчула себе бабусею.
Тільки Данило сприйняв цю новину якось так, ніби йому байдуже. Не виразив ніякої радості. Я ще тоді подумала, може розгубився, у нього ще не було подібного досвіду. Олена почувала себе добре, ходила на роботу майже до останніх днів. А коли прийшов час народжувати, я була повністю готова. Народилася внучечка Даринка. А мій син відмовився піти в пологовий, щоб побачити донечку.
Я ніколи не думала, що він так подібний до свого батька. Щось лепетав про те, що його зраджували, що невпевнений у своєму батьківстві, що дитина не його. Я була шокована такою поведінкою свого рідного сина, якого я виховувала. Тільки тепер я згадала, якою невиразною була його перша реакція на новину про вагітність. Боже, чому я тоді не вжила якихось заходів!?.
Я забирала Оленку з пологового будинку разом зі сватами. Данило так і не появився. А я й не хотіла, щоб він приходив чи вертався додому. Я була така зла, що якби він мені попався під руку, не знаю, що б з ним зробила.
Оскільки я жила сама, то забрала молоду маму з дитинкою до себе. Мені здавалося, що я найщасливіша бабуся у світі. Затьмарювала радість тільки поведінка рідного сина. Коли я запитала невістку, що між ними сталося, чому так все вийшло, вона не захотіла нічого пояснювати. Тоді я розповіла їй свою історію, як важко було іноді виховувати сина без батька, як жаліла, що відпустила.
Я аж заплакала, а Олена міцно обійняла мене і сказала, що теж горда і виправдовуватися не буде.
Я можу відверто сказати, що сина я вже втратила. Я виню в цій ситуації себе, адже виховала боягуза і телепня. Але тепер, щоб якось загладити свою провину перед цією нещасною покинутою дівчиною і дитиною, я прикладу максимум зусиль, щоб вони були щасливі біля мене.
В мене є донька і внучка. Мені є для кого жити і для кого працювати. Нічого, впораємося самі, а Данило ще буде шкодувати і просити пробачення за свої безглузді підозри!
