Мій син навчається в другому класі. Ще зовсім дитина, але от замашки в нього явно не дитячі.
Окрім того, що одяг без нього я йому не можу купити, бо він просто на просто його не носитиме, то він ще й коники показує.
По магазинах ми ходимо разом. Артему лише сім років, а гардероб собі він вимагає з дорогих магазинів. Хоча я собі нічого дорогого не дозволяю. Та хоча мама може відмовити дитині? – Думаю, що ні.
Я на собі економлю кожну копійку, та й чоловік також. Лиш би наш син мав все гарної якості, та таке як інші діти. Неприємно, якщо Артем буде себе почувати гіршим за однокласників.
Хоча ми звичайні рядові працівники, але для сина нічого не шкодуємо, попри те, що доходи у нас малі.
На свято Миколая син у листі написав, що хоче дорогий телефон та ще й останньої моделі.
Ми з чоловіком не мали таких грошей, а брати телефон в кредит, який син розіб’є за місяць, або його в нього просто вкрадуть – ми не хотіли. Замалий він ще до таких речей.
Та й той телефон коштує як половина нашої машини. Просто в голові не вкладається, а син лише в другому класі. Мені навіть страшно уявити, що він далі буде хотіти.
Ми придбали на Миколая для сина телефон, але інший. Правда від тієї ж фірми, але старішої моделі і такий, що був у використанні.
А Артем замість того, щоб порадіти і подякувати – влаштував скандал та істерику. Бачте – не такий, як він хотів та ще й без коробки.
Мені цікаво, невже він не розуміє, що ми на цей подарунок для нього і так складали майже шість місяців. Собі в усьому відмовляли, а він так себе поводить.
