У мене двоє дітей, старший син Андрій та молодша донька Оленка. Життя швидкоплинне не помітила коли вони виросли. Оленка у двадцять вийшла заміж, вже й мамою стала. А Андрій у свої тридцять п’ять все ще був не одруженим. Мабуть, через свій тихий характер, та роботу. Він з вісімнадцяти років сам себе утримував. Спочатку вчився на заочному та працював. А коли закінчив навчання то пішов працювати далекобійником. Заробляв собі гроші, купив квартиру, машину. А от особистого життя не мав, адже весь час у дорозі. Я дуже хвилювалася через ту ситуацію, адже хотілося бачити його щасливим сім’янином. Та він завжди говорив, що з його професією, то не сім’я буде.
Та все ж я не покидала думки про те, щоб одружити сина. І кожного разу намагалася когось запросити коли він приїжджав до нас. Андрій розумів навіщо це, спочатку сміявся з того. А тоді вже й сварився. Та я ж думала, що матері видніше, що для дитини краще, хоч і дитині вже четвертий десяток.
На одне зі свят прийшла моя подруга та її племінниця. Оксана була красуне, вміла розмову підтримати. Хоч у житті також не все складалося. Уже встигла заміж вийти й розлучитися, сама без дітей, а їй вже двадцять сім. На мій подив Андрій з Оксаною швидко знайшли спільну розмову. На мою радість, через кілька місяців син сказав, що зробив Оксані пропозицію і вона погодилася. Ми гучно відгуляли свято, молоді почали жити своєю сім’єю.
А згодом ми дізналися, що матимуть вони поповнення. Я раділа, що змогла влаштувати сімейне життя для сина. Згодом народився в нас внучок Назарчик, маленька копія Андрія. Син навіть вирішив роботу змінити, щоб бути поряд з дружиною та сином. Я не могла натішитися. Щодня до них не могла приїжджати, адже живу в іншому кінці міста. В основному телефоном спілкувалися. Часто було таке, що Андрій говорив, що сам з сином. Оксана виходила прогулятися з подругами на каву, чи до магазину. Я раділа, що Андрій такий чуйний та турботливий, не кожен чоловік справиться з немовлям.
Коли Назарчику виповнилося пів року я зустріла на базарі сусідку сина. І вона мені наче по секрету розповіла, що моя невістка по кілька днів не появляється. Що Андрій сам з дитиною справляється, що Оксана тому й розвелася з першим чоловіком, бо хати не трималася.
Після такої новини я поїхала до Андрія й Оксани без попередження. У квартирі сина був безлад. Всюди бруд. Андрій саме положив Назара спати, та намагався хоч якось прибрати, Оксани ніде не було.
– Ну і де ж твоя дружина?
– Поїхала з друзями відпочивати. – спокійно відповів Андрій.
– І коли ж вона востаннє була в дома?
– Три дні тому, а що?
– Андрію, чому ти такий спокійний? Хіба ж так можна, вона ж матір. Ти що не можеш з нею серйозно поговорити? Скажи, що не пустиш додому, якщо не схаменеться.
– Мамо, нічим я їй погр ожувати не буду. Вона матір Назара і має право приходити до нього. А ти чого тепер хочеш? Ти ж вирішила, що я маю одружитися, мати сім’ю, ти ж мене не питала. Я тебе прошу, хоч зараз не плануй все за мене, я сам розберуся.
З того часу вже місяць минув, я досі не можу спати ночами. Адже розумію, що у сина такий характер, що він на розлучення не по дасть. Так і буде сам дитину ростити, та гулящу дружину
прощати.
