Мій тато свого часу врятував мене від жахливих боргів. Він все життя працює столяром. Був простим помічником на одному з ремонтно–будівельних підприємств. Саме там тато відточив навички роботи з деревиною до досконалості. Це дало йому можливість вирости до старшого майстра, яким він пропрацював цілих десять років.
Потім йому стало нецікаво працювати на підприємстві. Він вирішив облаштувати майстерню вдома. Для цього пожертвував гаражем. Клієнтська база була вже напрацьована. Досвід у нього був колосальний. Люди робили замовлення у нього залюбки.
Спостерігаючи за своїм батьком , вирішила і сама відкрити власну справу. Я працювала менеджером з туризму. Надихнувшись прикладом батька, який зважився піти з потужної організації на «вільний хліб», я теж захотіла відкрити власне агентство.
Спочатку справи йшли добре. Але з відкриттям поруч найбільшого в місті торгового центру, орендодавець підвищив оплату за приміщення, де містився мій офіс. Звісно, що це трохи вплинуло на мій дохід. Росла також конкуренція. Місто у нас велике і туроператорів розвелося багато.
Можливо, якби не ці фактори, то я б протягнула довше, але боротися з конкурентами було все складніше. Кілька разів я прострочила оплату. Однак згідно з договором наростала пеня. Штрафи платити мені стало не під силу. Довелося розпрощатися з колегами і мрією про власний бізнес і звернутися до рідного батька за допомогою. Я до останнього не хотіла турбувати близьких власними проблемами, але розуміла, що ситуація критична, а тягнути з погашенням боргу було небезпечно.
З батьком чомусь не складалося поговорити від душі. Я була вся заглиблена в бізнес, а він у свою роботу. Але на відміну від мене йому не доводилося платити за оренду, адже в його розпорядженні був весь наш двір, тому працював він в своє задоволення.
Приглядаючись до його роботи, досі не можу второпати, як йому вдається перетворювати звичайні дерев’яні дошки в витончені функціональні предмети.
Якось батько з мамою звернулися до мене за допомогою – хотіли поїхати в Париж. І я мала організувати їм цю поїздку. Мама мріяла про нього ще з молодості. Вони ще не знали, що я закрилася.
Саме в цей момент довелося розповісти батькам, як насправді йдуть справи з моїм невдалим туристичним бізнесом. Звичайно, це засмутило батьків. Проте вони не залишилися осторонь мене. Зрозуміли, що мені треба допомогти.
Отож, батьки скасували поїздку, частину заощаджень віддали мені на погашення боргу.
На щастя, все закінчилося добре. А потім ми встигли всією сім’єю поїхати не лише до Парижу, а й в Італію та Єгипет, де я завжди прагнула побувати. І це все завдяки моєму таткові, його працелюбності та вмінню робити чудеса із звичайнісінького дерева.
