Мрією мого життя було побудувати власну лазню. Разом з друзями ми кожного тижня намагалися провести час у парній, посидіти за пл яшкою п ива та таранькою й відпочити. Коли ми з дружиною придбали приватний будинок, то я точно знав, що буде на нашій присадибній ділянці. Мої друзі мені допомогли й за два місяці ми побудували лазню. Відтепер не потрібно було витрачати кошти на оренду й дружина була спокійна, що біля будинку.
Разом з лазнею у нашому житті з’явилася родина сусідів. Через кілька місяців як ми заселилися вони прийшли нас привітати з новосіллям. Чоловік одразу натякнув, що непогано б було організувати відпочинок з водними процедурами. «Ми й м’ясо замариноване маємо для шашликів» – підморгнув він мені. Того вечора ми добре посиділи, познайомилися. Я радів, що ми маємо таких сусідів.
Але на наступний тиждень все повторилося тільки з тією відмінністю, що сусід попросив лазню тільки дня нього та його родини. «Хочемо сім’єю відпочити. Я навіть готовий заплатити». Я пустив їх так, по-сусідськи. Ось це й була помилка. З того часу вони щотижня приходили до нас навіть не питаючи. Могли до опівночі сидіти там та слухати музику й голосно сміятися. Я не знав, як покласти цьому край.
Мій терпець увірвався коли дружина знайшла на дверях труси нашого сусіда. Він забувся їх забрати з собою. Коли вони знову прийшли, то я ввічливо, але наполегливо повідомив їм, що з цього часу безплатна купальня зачинена. Ми більше не хочемо, щоб хтось чужий був у нашій лазні.
Сусідської дружби як не бувало.
