Я вже давно живу на світі й за своє життя навчилася розрізняти людей. Мені вистачає одного погляду, щоб зрозуміти хто які має наміри та що від нього можна чекати. Не даремно ж я більшу частину свого життя як й мій п окійний чоловік, працювала прок урором.
В нас народилася одна єдина дочка, причому досить пізно. Тому ми ніколи нічого для неї не жаліли. За час роботи могли відкладати гроші, тому ще до того, як Тетьянці виповнилося десять років ми вже купили їй трикімнатну квартиру. А поки вона дорослішала, то здавали її квартирантам. Пенсія й в мене й в чоловіка відповідала нашим посадам, тому ми ніколи не відчували скрути. Не даремно ж стільки нервів та здоров’я залишили на тій роботі.
Ось тому я на старості років й вирішила жити у власне задоволення. Чоловіка вже не було кілька років. Раптово схопило серце на риболовлі. Не встигли завести до лікарні. Кілька разів на рік я їду відпочивати десь на курорти. Добре, що маю знижку як колишній працівник внутрішніх органів.
Коли Тетяна привела до мене свого хлопця, то він ще не встиг привітатися, як почав озиратися по всіх кутках. Його очі бігали по стінах та було видно, що не встигають порахувати весь антикваріат. Після того, як він пішов, я категорично заявила дочці, що більше не хочу його бачити. Тільки потім я зрозуміла, що вчинила помилку. Своїми заборонами та наказами я сама підштовхнула її до нього. Й через пів року вона сказала, що вагітна.
Робити було нічого, вирішили робити весілля. Але коли повстало питання грошей, то я сказала, що наречений сам повинен заробити. Ми сильно посварилися. Але грошей я не дала. Навіть думала не йти на церемонію. Але все ж таки любов до дочки перемогла гордість. Мій подарунок нічим не відрізнявся від речей які їм дарували друзі. Хоч я й знала, що зять очікував чогось грандіозного.
Після весілля дочка сказала, що хоче жити у квартирі, яку ми планували їй віддати. Добре, я погодилась. Та через місяць її чоловік захотів переписати частину квартири на себе. Мовляв, він не може бути справжнім господарем сім’ї, якщо не знатиме, що квартира його. Ось це вже було занадто. Я нікого не соромлячись сказала йому все що про нього думаю. Й запевнила, що поки я жива, то він не побачить мої квартири як своїх власних вух. Як результат дочка на мене образилася й не хоче спілкуватися вже більше як місяць. Я не розумію, як вона так потрапила під його вплив. А їй скоро народжувати. Сподіваюся, що вона з часом одумається й покине то пройдисвіта, а дитину можна виховати й самій. Я бабуся не бідна, тож буду допомагати.
