З Романом ми одружилися чотири роки тому. Всі гроші, які нам подарували на весілля ми поклали на депозитний рахунок у банк, а самі поїхали на заробітки. Вирішили, що попрацюємо кілька років, щоб придбати власне помешкання, а тоді будемо думати про дітей. Та й які наші роки, спішити поки нема куди. Обоє з простих та працьовитих родин, то ж і не сумнівалися, що у нас все вийде.
Роман працював у дві зміни, а я в одну. За три роки ми назбирали потрібну суму і придбали квартиру одразу з ремонтом у новобудові.
Чоловік у мене високий і в міру повнуватий, на сім років за мене старший. А я ледь півтори метра маю, худенька. Мама мене завжди кликала дрібною бульбою. Та й на вигляд я була схожа на школярку, а не на двадцяти п’ятилітню жінку. Макіяж я робила дуже рідко і завжди носила волосся зібране у хвіст.
В нашому будинку на першому поверсі жила досить поважного віку жінка. Всі сусіди її називали баба Анна. Вона знала все про всіх і за всіма спостерігала. В перший тиждень нашого життя в новому домі, я поверталася з магазину і розмовляла з мамою по телефону. Пам’ятаю, що я сказала:
– Мамо, я б дуже хотіла приїхати, але не знаю чи Роман не буде проти. Не тікати ж мені.
А далі я зайшла додому і продовжила розмову з мамою. Сказала, що чоловік себе погано почуває і я не можу його залишити. Приїдемо, як мине його нежить.
Баба Анна почула мої слова і викликала поліцію. Вона собі в голові накрутила, що я неповнолітня, чоловік мене утримує примусово в квартирі і взагалі я хочу від нього втекти до мами.
Ми були в шоці, коли два кремезні поліцейські нам це сказали і попросили показати наші документи. А баба Анна в цей час стояла на сходовій клітці і все підслуховувала.
Ми показали і наші паспорти, і свідоцтво про шлюб і навіть моїй мамі зателефонували і запитали чи вона має зятя. От така кумедна історія початку нашого життя в новій квартирі.
