Я ростила доньку одна. Батько Софії покинув мене відразу після її народження. Валентин спочатку говорив, що радий стати батьком, дав мені надію на щасливе життя, а в найвідповідальніший момент просто зник. У мене тоді була дуже велика депресія та я перестала вірити людям.
Тепер ми були удвох та я повинна була забезпечувати сім’ю. На материнські обов’язки у мене залишалося обмаль часу. Я дуже рано віддала Софію в дитячий садочок. Приводила її найпершу з усіх дітей, а забирала останню. Поряд не було бабусі, яка могла б мені допомогти. Та я не мала права захворіти. Софія теж не могла хворіти, тож я робила все можливе, щоб вона не підчепила ніяку застуду. Інколи доводилось вести дитину в садочок з нежитем та виправдовуватися, буцімто у доньки алергія на шерсть кота, якого у нас ніколи не було.
Коли Софія пішла до школи, мене теж не було поряд, щоб допомогти їй з уроками. В першому класі донька ходила на групу продовженого дня.
Сталося так, що я недогледіла свою доньку та вона завагітніла в 16 років.
Спочатку Софія боялася мені про це сказати, а коли у неї почався токсикоз, я все сама зрозуміла.
Її хлопець зник раніше, ніж батько Софії. Вони навчалися в різних школах. Артем уже був у випускному класі. Після звістки про вагітність Софії він перестав відповідати на її дзвінки та повідомлення.
Я дуже не хотіла, щоб донька повторила мою долю. Адже знаю як це важко бути матір’ю-одиначкою. Тож вмовляла Софію зробити аборт поки не пізно. Але донька стояла на своєму: виховаю дитину сама та й по всьому.
Я змирилася з рішенням доньки та ми пішли ставати на облік. На щастя, дитина розвивалася добре. Після виходу з жіночої консультації Софія нарешті зрозуміла як тепер зміниться її життя. Вона схопилася за голову, сказавши:
– А якщо мої однокласники дізнаються про мою вагітність? Це ж живіт почне рости та буде все зрозуміло? А чим я буду годувати дитину?
– Ми все вирішимо, не хвилюйся. Перейдеш на дистанційне навчання та ніхто нічого не побачить.
Однокласники не могли зрозуміти чому Софія раптом зникла зі школи, донька не знала що відповісти. Придумала тоді, що не може ходити в школу за станом здоров’я, що було правдою. Їй було сумно через відсутність спілкування, але раптом Софія відчула рухи дитини та їй стало дуже радісно.
Софія зрозуміла, що ніколи не буде більше одна. Знайоме відчуття.
Якось Софія пішла та не сказала мені куди. Як згодом з’ясувалося, вона пішла до Артема влаштувати розбирання.
Її крики почули батьки хлопця, які зовсім нічого не знали про вагітність моєї доньки, запросили її в дім та запитали що сталося. Софія про все розповіла. Батьки Артема були дуже неприємно здивовані чрез поведінку свого сина та сказали, що все вирішать.
Я була не в захваті від того, що зробила Софія, адже Артем вчинив як боягуз та не заслуговує уваги Софії. Моєму онуку не потрібний батько, який від нього відмовився. Єдиний плюс цієї розмови це те, що його батьки про все дізналися.
Софія продовжувала навчатися дистанційно, про істинні причини такої форми навчання ніхто з її однокласників так і не дізнався. Донька була спокійною та щасливою. Дитині нічого не загрожувало.
Я зрозуміла, що всіх грошей не заробиш та стала приділяти більше часу доньці та майбутній онучці. На огляді УЗД ми дізналися, що буде дівчинка.
Коли у доньки почалися пологи я поїхала з нею. Софія молода та все пройшло без ускладнень. На виписку я йшла як на свято. Як же я здивувалася, побачивши там Артема з батьками. Там ми й познайомилися.
Віктор та Алла виявилися порядними та вихованими людьми. Вони попросили пробачення за поведінку свого сина. Віктор сказав, що поговорив по-чоловічому з Артемом та він все зрозумів. Ну побачимо який з нього вийде батько.
Коли Софії стало краще, вони з Артемом розписалися та переїхали жити до його батьків. Я часто провідувала свою онучку та постійно просила вибачення у доньки за те, що пропонувала позбутися цього крихітного чуда.
