Часто читаю в інтернеті та чую від інших людей історії про їх нещасливе дитинство. У всіх інших людей ці історії викликають шок та співчуття, але в моєму випадку подібні історії навівають спогади.
Коли мені було лише 9 років я пішов шукати дитячий будинок, щоб потрапити туди.
Мої батьки не були алкоголіками, не були бідняками, навпаки, вони були заможними та впливовими людьми. Але кращими батьками ці якості їх не робили.
Важко згадувати про те, що батьки регулярно к _арали мене ні за що. Я був для них “хлопчиком для б иття”. Та, коли у них були якісь проблеми чи поганий настрій, всю свою злість вони виливали на мене.
Їм не можна було вгодити та з кожним днем у них підвищувалися стандарти, відповідати яким дитина просто не в змозі. З кожним днем я все більше їх ненавидів, але мусив коритися.
Частіше за все я чув від батьків п огpози віддати мене до дитячого будинку. В ті моменти мені здавалося, що навіть за ґратами мені буде краще, ніж у мене вдома з такими батьками. Тому я загорівся ідеєю знайти де в нашому місті знаходиться дитячий будинок. Тоді у мене ще не було доступу до інтернету та я просто пішов у місто, щоб знайти дитячий будинок. Повернувся додому лише пізно ввечері та отримав покарання.
Зараз у мене вже сім’я та діти. З батьками я не спілкуюся та не бажаю про них нічого чути. Не знаю чи зможу їм пробачити таке ставлення до мене.
Мені довелося пройти психотерапію, а до тих пір я думав, що заслужив таке ставлення, що я в усьому винен.
Хотілося скоріше вирости та знайти в собі сили пробачити батькам.
В моєму дитинстві не було радості. Я не знаходив відповіді на питання, які мене цікавили до тих пір, поки не почав читати книги. Саме вони стали для мене дороговказами та в них я знайшов відповіді на усі питання, які мене цікавлять.
Бути таким, як мої батьки я не хотів, тож вчився по книжках, дивився на людей, які мене оточували, на вчителів у школі та обирав яким я хочу стати.
В такому віці мені потрібний був приклад для наслідування, тож я багато спілкувався зі своїм дядьком. Дядько Орест не мав дітей, він теж був заможним, як і мій батько, але цей чоловік був повною протилежністю моїм батькам. Він не раз говорив, що ставляться вони до мене несправедливо та я нічим це не заслужив.
Батьку було все одно на мене, тож він не заперечував нашим зустрічам. Єдиною його умовою було те, щоб наші зустрічі не перешкоджали зайняттям в школі та не впливали на мої оцінки. Наші зустрічі з дядьком Орестом були для мене наче манна небесна, лише з ним я почувався в безпеці.
Згодом я одружився, але щастя в сімейному житті так і не знайшов. Правду кажуть, що чоловік шукає собі дружину, схожу на матір. Моя перша дружина була наче Снігова королева, Аліна не любила мене, її цікавили лише гроші нашої сім’ї, вона хотіла теж бути частинкою відомої та поважної родини. Я отримав від неї лише докори та масу негативних емоцій.
Згодом я зважився піти на психотерапію. Дізнавшись про це, мої батьки почали розповідати усім, що я знаходжуся за крок до психлікарні, чим остаточно поставили крапку в наших стосунках.
Дядько Орест підтримував мене, бо знав чому я це зробив.
Згодом я зустрів теперішню дружину та дуже щасливий з Марією. У нас народилося двоє дітей. Мої батьки жодного разу їх не бачили, але розповідають усім які вони хороші дідусь з бабусею.
Не знаю для чого мені були дані такі випробування. З часом я вирішив, що не носитиму образу на своїх батьків у своєму серці. Бог їм суддя.
