Мене звати Ілона, мені 40 років, чоловіку – 43. У нас є дорослий син. Йому нещодавно виповнився 21 рік. Дитина живе окремо від нас ще відтоді, як закінчив школу й пішов навчатися.
Здавалося, що в моєму житті все склалося найкраще. З чоловіком ми живемо душа в душу. У нас повне взаєморозуміння та гармонія. Георгій веселий, романтичний, поміркований. Ніколи не дозволяє собі на мене кричати чи якимось чином принижувати.
За 22 роки подружнього життя ми ніколи не сварилися серйозно, лише дрібні сімейні суперечки. Нам вдалося довести до ладу своє житло. Син великий молодець, яким ми пишаємося. У свої молоді роки він має прекрасну роботу та власне житло.
На роботі я теж себе повністю реалізувала й досягла кар’єрних вершин. На разі у мене власний кабінет психологічної допомоги та підтримки. Чоловік має творчу професію. Захоплюється фотографією, працює у журналі. Його часто відправляють й відрядження та фотовиставки.
Георгій поїхав у чергову робочу поїздку. Я готувалася до його приїзду декілька днів. Раніше прийшла з роботи, навела лад у будинку, приготувала смачну вечерю, одягнула привабливу сукню й стала чекати на повернення коханого.
Несподівано у двері постукали. Пам’ятаю, я ще тоді сильно здивувалася, тому що чоловік має власні ключі, а син перед приходом завжди телефонує й попереджає. Я відчинила двері й побачила перед собою Грішу. Він був сам на себе не схожий. Розгублений, наляканий з опущеною головою. Він ніби чекав, щоб його запросили у квартиру, бо сам зайти не наважувався.
-Грішо, що сталося? Що з тобою? – налякано стала я розпитувати чоловіка. Потім кинулася до нього й побачила за його спиною іншу жінку. Хоча скоріше дівчину. Її лиця я не побачила, тому що не могла відірвати погляду від її кругленького живота.
Мені стало зле. Пам’ятаю, наче в тумані, як чоловік провів мене у вітальню, посадив на диван, а потім почав все пояснювати.
-Ілона перед тим як я в усьому зізнаюся, хочу, щоб ти знала: я кохаю тебе. Коли я був у відрядженні напередодні нового року, ми з хлопцями добряче набралися. У клубі я познайомився з Кірою й сам не розумію, як все сталося. Це було один єдиний раз. Клянуся! За все наше життя я ніколи тобі не зраджував. Пробач мені! Благаю, пробач. Без тебе я не зможу…
Я мовчу, на чоловіка навіть не дивлюся. Вся моя увага прикута до цієї юної особи, яка не знає куди себе подіти. Молода, красива, спокійна вона дивиться на Грішу і я бачу наскільки вона закохана. «Як я колись», подумала я про себе. А потім мій погляд знову опускається до низу на округлий живіт. Після цього мені хочеться накинутися на цю відьму, що забрала у мене моє щастя, й роздерти її обличчя.
Кіра залишилася у нас. З чоловіком я не розмовляю. Мені противно навіть поглянути в його сторону. Наша «гостя» спить у вітальні. Гріша покидати спальню відмовився та лягає спати на підлозі. Кожний ранок та кожну ніч я чую одну й ту ж саму історію «Це помилка. Я тебе люблю».
Якогось вечора я не витримала й запитала, що буде далі. Як він собі уявляє наше життя. Так і житимемо в трьох, а мені ще й доведеться бавити його дитину?. Гріша сказав, що планує після народження дитини зняти для них з Кірою квартиру та забезпечувати фінансово. У нашій же родині все знову стане на свої місця.
Так легко це сказати, але я розумію, що нічого не буде так, як було. Біль та сором роз’їдають мене з середини. Я твердо думаю подати на розлучення.
