Від першого шлюбу виховувала дочку Софію. З чоловіком тоді не склалося і ми розбіглися в різні сторони. Тато дитини не визнавав і не навідувався до Софії. Одне слово, виховувала я на початку малу сама. А потім зустріла Олега і вийшла заміж вдруге.
На цей час Софії було вже сім років. Олег чомусь не сприймав моєї дитини, ставився до неї холодно. Мене це трохи боліло, але не подавала вигляду. Однак дочка . мабуть. Це гостро відчувала, бо коли ми інколи щось вдвох обговорювали, вона приходила і всідалася мені на коліна. Такий поступок також дратував Олега. Але я його заспокоювала, і все ставало на свої місця.
Урешті вирішила з чоловіком народити ще одну дитину, щоб зміцнити наші стосунки. Про це почула Соня і різко виступила проти. Я навпаки в душі надіялася, що така подія стане для неї особливою, бо в неї появиться братик чи сестричка, з якими вона буде бавитися і не почуватиметься самотньою.
Однак мала заявила, що вона втече з дому, коли я до хати принесу ще когось. Звідки такий страх? Можливо, це пережита травма відсутності батька. А може, коли б Олег ставився до неї тепліше, то вона б з більшою любов’ю сприймала інших людей? А так вона боїться ще однієї особи вдома. Боїться, що вона тоді зовсім стане не потрібною. Вся увага буде прикута до маленької дитини.
Після певних роздумів і спілкування з психологом зрозуміла, що є тут і моя помилка. Коли привела додому Олега, треба було Софію огорнути опікою, щоб в її маленькому сердечку не народилася ревність і відчуття непотрібності. Саме в ці перші дні, коли в наш дім увійшов Олег, дитина відчула себе зайвою, бо я вся належала йому. Вважала, що Софія вже велика і сприйме все спокійно. Так, на жаль , не сталося. Вона дуже болісно пережила початок моїх стосунків з Олегом, так пояснила мені психолог. Тому тепер боїться появи ще когось, хто знову може відняти від неї увагу найближчої людини – мами.
