Одного вечора я повернулася додому і не повірила своїм очам. Моя донька Марічка пакувала валізи: одяг, косметику, свою техніку. Я спитала, куди вона зібралася.
Виявилося, що моїй 18-річній Марічці раптом закортіло дорослого життя. Я навіть вигукнула від здивування. А Марічка сказала:
Мамо, я перебираюся жити до Богдана.
Як це перебираєшся? Хто цей хлопець? Ти навіть не хочеш нас познайомити? За які гроші ти збираєшся там жити? Чи має він родину? Ти не занадто поспішаєш? засипала я її питаннями.
Мамо, перестань. Зараз XXI століття. Я доросла, маю право жити своїм життям! відказала вона.
Я нічого не відповіла зрозуміла, що нічого не зміню. Дивилась, як Марічка акуратно складає речі, і прощалась подумки з усім навіть з тим стареньким міксером, який так і не використовувала. Донька забрала всі свої речі й пішла. З вікна побачила молодого хлопця, який допомагав нести багаж до машини. Якщо вирішила дорослішати нехай відчує справжнє життя на собі! Подивимось, що з цього буде. Наступного дня я поміняла замки в дверях хто його знає, чого можна чекати від Марічки з її романтичними авантюрами.
Пройшло декілька днів. Донька не дзвонила, навіть не писала. Я й не думала, що вона так швидко захоче самостійності й поринає у дорослий світ. Та несподівано отримала дзвінок від Марічки:
Мамо, ти заплатиш за моє навчання?
Було боляче, що дитина дзвонить тільки задля грошей. Навіть не поцікавилась, як я поживаю.
Ні, Марічко. Ти ж доросла і самостійна вирішуй свої питання сама, відповіла я спокійно.
Зрозуміло, дякую, почула я образу у її голосі й гудок у слухавці.
Вона сама так хотіла. Хай зрозуміє, як усе буває у дорослому житті.
Я вирішила переобладнати її кімнату під кабінет. Все одно вона більше зі мною не живе. Придивлялася до гарного столу і стільців. Ліжко залишила хто знає, може ще схаменеться й повернеться.
Минули два тижні. Я поверталася з роботи, як раптом біля підїзду побачила Марічку з кількома сумками. Вона була засмучена й схвильована.
Доню, чому не попередила, що приїдеш?
Мамо, мені було соромно… Ти ж не рада мене бачити? вона витерла сльози.
Що ти, звісно рада. Йди додому.
Ми зайшли, Марічка почала розкладати речі. Не вистачало кавоварки вона залишилася у матері Богдана, де була розрахунком за проживання. Виявилося, Богдану тридцять років, а коли Марічка звернулася до нього з проханням оплатити навчання, він відморозився мовляв, сам розбирайся, я не збираюся утримувати чужу доньку.
От мені цікаво про що думає цей Богдан, коли приводить в дім до батьків мою безробітну доньку?..
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
