Моя донька зі мною не спілкується вже майже вісім років. Навіть коли десь колись в місті зустрічаємось, вона робить вигляд, ніби ми з нею не знайомі. Одного разу навіть перейшла на інший бік вулиці, коли мене побачила!
Все це почалось з того, що Ася захотіла придбати собі квартиру, а для цього взяла позику в банку. Але вона просто сподівалась, що я обов’язково допоможу їй з грошима, при цьому не поговоривши зі мною про це. Просто поклала перед фактом, що я їй повинен дати кошти.
Бачте, я вже влаштувався і житті, скоро на пенсію, то нащо мені аж дві квартири. В мене справді є дві квартири, але одна — це наша з її мамою спільна, яка залишилась мені після того, як моя ще молода дружина покинула цей світ; а друга — це та, яку я купив, коли ми з сестрою отримали у спадок від батьків їх двокімнатну квартиру. Ми продали батьківську квартиру та придбали собі по житлу.
Зараз я здаю цю квартиру в оренду і з цих грошей відкладаю собі на пенсію. Самі знаєте, що в старості часто життя важке та навіть голодне, якщо жити на одну лише пенсію звичайного робітника. Та й від дітей не отримаєш допомоги. В своєму випадку я в цьому переконався.
Вся сама вчинила дуже некрасиво та хотіла зробити все по-своєму навіть не порадившись зі мною. Тому я справедливо на неї образився та відмовив у допомозі. Раз вона вже така була тож доросла, що вирішила чинити як заманеться з власним батьком, то нехай сама свої проблеми і розв’язує.
Та от тільки тепер я найгіршим батько в світі. І так вважають майже всі наші родичі. Лише декілька справді близьких та розуміючий виникли в суть проблеми.
Про життя доньки я знаю від її найкращої подруги, яка паралельно є моєю племінницею, тому спокійний. Та якщо донька все ж не хоче зі мною спілкуватись, то я не збираюсь йти на примирення першим. Для чого щось пояснювати людині, яка відмовляється чути і слухати? Тим більше, що за ці роки вона ні разу не подзвонила, не запитала про мене весь час уникала зустрічей, навіть випадково. Вона не зрозуміла, наскільки інфантильної та егоїстично це було з її боку.
Так, я розумію, що їй було важко самій з усім розбиратись і через те, що вона вічно була в роботі, щоб віддати гроші банку, зараз, будучи тридцятирічної жінкою, незаміжня та не має дітей. Але ж в тридцять життя не закінчується! Це ще навіть не самий його розквіт!
Я дав Асі все, що тільки міг, будучи батьком-одинаком. Виховував та вкладав все найкраще, що міг собі дозволити. Та вона обрала такий життєвий шлях. Ну що ж. Нехай їй з цим щастить.
