Мою двадцяти семи – річну доньку звуть Ангеліна. Вже більше року вона проживає зі своїм молодим чоловіком. Весілля, розпису не було, оце як співмешканці. Я коли не запитаю, чи планують вони узаконити стосунки, то вона або ігнорує, або переводить тему, або віджартовується. А недавно сказала, що перед тим, як іти на такий серйозний крок, потрібно добряче перевірити свої стосунки. У тому числі, і в побуті.
Я бачу в словах доньки долю здорового глузду, але вважаю, що потрібно ще й звертати увагу на те, що кожна жінка повинна бути в певному статусі. Або наречена, або вже дружина. Якщо постійно позиціювати себе як просто кохану дівчину, то хлопець буде рано чи пізно ставитися до вас як до коханки чи чергової обраниці. Він же теж має бачити свою відповідальність за стосунки.
Тим більше, у Ангеліни уже був такий печальний досвід. Пожили пів року з хлопцем, а потім він знайшов іншу дівчину і мою доньку вигнав. А якби були одружені, зараз би все було по-іншому. Мені здається, що ось таке співмешканство взагалі несерйозна річ.
Не даремно ж існує таке поняття як шлюб. Це ж не просто свідоцтво, це зовсім інше осмислення стосунків у голові обох партнерів. Тоді й бажання заводити дітей з’являється. А от якщо зараз моя Ангеліна завагітніє і її обранець не захоче брати на себе відповідальність? Якщо він пожене її куди подалі з тою дитиною.
Коротше кажучи, я зараз найбільше переживаю, що ситуація в моєї дочки повториться. Жаль тільки, що вона не хоче про це подбати. А от її Андрія я прекрасно розумію. Чому б і не жити з дівчиною, яка виконує всі обов’язки дружини, але вона не твоя дружина?
Загалом, з Ангеліною я провела багато розмов, та вона ніби не чує мене. Тому більше лізти в це я не буду. Нехай знову наступає на ті ж самі граблі, поки сама не зрозуміє, що це дурна затія.
